«Гомін» у Кам’янському районі – одна з популярних газет. У першу чергу, завдяки тому, що тижневик оперативно сповіщає своїх читачів про події, які відбуваються у кожному куточку нашої республіки, приділяє увагу долям людей, не забуває про історію та культуру кожного етносу, що є невіддільною складовою придністровського народу. Для українців газета стала дверцятами, через які можна повернутися у рідну домівку – скільки кілометрів і років не віддаляли б її від «тут і зараз». Серед таких читачів – і героїня цього нарису, уродженка невеличкого села сусідньої з нашим краєм Вінницької області.
Надія Лутій приїхала на Кам’янщину слідом за чоловіком. Петро, з відзнакою закінчивши навчання на лісовому відділенні тутешнього технікуму, був направлений на роботу в Рашківське лісництво. Таким способом молода сім’я з новонародженим синочком оселилася на кордоні в селі Костянтинівка. Думали, що тимчасово, але один із найбільш мальовничих куточків Кам’янщини незабаром став для Лутіїв рідним. Валя-Адинці та Костянтинівці, що об’єднані під егідою однієї сільської адміністрації, Надія Олексіївна з Петром Івановичем присвятили 45 років плідної праці.
Петро Лутій із першого погляду полюбив ліси, що стіною обступають обидва села. Нові насадження на скелях, що зміцнюють їхні схили, влаштування в угіддях штучного водоймища, поліпшення умов проживання диких тварин, які зумовили збільшення їх популяції, – тільки мала дещиця зробленого ним. Багатьма нагородами відзначена доблесна праця Петра Івановича, але найвищою він вважає почесне звання «Людина року», здобуте у 2007-му за внесок у захист довкілля…
А Надія разом із первістком Ігорем поступила в дитсадок – вихователем. Старанність і таланти молодого фахівця незабаром помітили та гідно оцінили – Надію Лутій призначили завідувачем дитячого садка. Так разом із синочком і «зростала». Він до школи вчитися, а матуся, що вже закінчила біологічний факультет Одеського держуніверситету, туди ж – учителювати…
Вільний час Надія Олексіївна – активістка ще зі шкільної лави – ділила між домівкою, дбайли-вою хазяйкою якої була і залишається, та громадським життям. Брала участь у самодіяльності, з членами жіночої ради шефствувала над людьми похилого віку… Готова залучитися до кожної доброї справи, вона швидко стала своєю в Костянтинівці. Незабаром односельці обрали Н. О. Лутій депутатом сільради, а в березні 1990-го вона очолила цей орган місцевого самоврядування.
Через рік, отримавши направлення на роботу до Валя-Адинкської школи, я і познайомилася з Надією Лутій. Керівник села підшукала мені службову квартиру, показала кабінет, де нам із третьокласниками належало навчатися, поділилася практичним досвідом роботи в малокомплектній школі. Так склалося, що саме в моєму класі навчався другий синочок Лутіїв. І Надія Олексіївна після довгого робочого дня, наповненого турботами про два села (а проблем у ті роки, коли кардинально помінявся весь звичний життєвий устрій, було чимало), заходячи за Андрієм, який залишався готувати домашні завдання в групі продовженого дня, неодмінно цікавилася його успіхами, а ще – вникала в усі шкільні справи.
Сільська школа на той час мала такі ж труднощі, що й уся молода Придністровська Молдавська Республіка. Через безгрошів’я почався масовий відтік кадрів. І першого вересня 1992-го Надія Олексіївна без жалю змінила більш високий статус голови сільради на роль простого вчителя. Незабаром їй запропонували очолити педагогічний колектив, і з тих пір відкрилася нова сторінка історії цієї маленької школи, головною ознакою якої стало постійне прагнення до розвитку.
Першими кроками на цьому шляху було клопотання про переведення навчального закладу в напівпорожній дитсадок. Адже будівля, в якій розташовувалася сільська школа, була в аварійному стані. Щоб вирішити питання про «переселення» Надія Олексіївна разом із керівництвом району та села дійшла до самого Президента ПМР! Ігор Миколайович Смирнов, який на той час керував країною, проблему маленьких сіл зрозумів і посприяв її розв’язанню. Нова будівля була в добротному стані, але під школу її ще потрібно було пристосувати. На масштабну реконструкцію були направлені місцеві та республіканські сили та кошти. Результатом спільної праці стало переселення «дев’ятирічки» в простору будівлю зі світлими та зручними класами, а також здобуття нового статусу освітнього комплексу: школа – дитячий садочок.
Ще одне досягнення Надії Олексіївни на посаді директора – усунення дефіциту педагогічних кадрів на селі. Ця проблема існувала у Валя-Адинці не рік і не два, а декілька десятиліть. Н. Лутій розуміла, що вирішити її можна, якщо вивчити та виховати нове покоління вчителів із місцевих випускників. Директор добивалася виділення квот на бюджетні місця в Придністровському держуніверситеті для найбільш обдарованих, зосереджених на навчанні школярів. І ця тактика дала позитивний результат: сьогодні освітній комплекс укомплектований кваліфікованими кадрами.
Надію Лутій, яка зарекомендувала себе ініціативним керівником, земляки у 2010 році знову обрали головою сільради. З тим же ентузіазмом, із яким облаштовувалася колись у цьому краю, з тією ж хазяйновитістю, з якою вела шкільні справи, взялася за вирішення найбільш злободенних проблем сіл. І за підтримки односельців, керівництва республіки та району зуміла за два скликання добитися значних результатів. На сьогодні у Валя-Адинці та Костянтинівці працюють усі необхідні для нормальної життєдіяльності соціальні об’єкти, у тому числі й клуби, бібліотеки, відділення зв’язку, ощадкаса, магазин. Газифіковані комплекс школа – дитсадок, фельдшерсько-акушерські пункти, будівля адміністрації та приватні будинки. Завдяки коштам Фонду капвкладень, вирішена найгостріша проблема жителів Костянтинівки – в селі прокладений водопровід. В умовах складного рельєфу першочерговою турботою місцевої влади є ремонт і утримання в належному стані дорожньої мережі. У населених пунктах встановлено також понад півсотні ліхтарів, і робота щодо відновлення вуличного освітлення продовжується.
Опорою глави в усіх справах є мешканці сіл, місцеві фермери та підприємці. Жителі глибинки давно зрозуміли: від них самих залежить, у яких умовах зростають діти, чи комфортно людям похилого віку, і взагалі – чи є перспектива у населених пунктів. Тому активно виходять на суботники, щоб відремонтувати мости, встановити зручні альтанки, привести в порядок громадські колодязі, посадити дерева та квіти. Дружно працюють, упорядковуючи Валя-Адинку та Костянтинівку, які для кожного селянина – найулюбленіша мала Батьківщина. Багатолітній внесок Надії Лутій у цю копітку щоденну роботу відзначений орденом «Трудова слава». Проте головною нагородою для цієї діяльної жінки залишається пошана, з якою ставляться до неї всі оточуючі: сім’я та друзі, колеги й односельці. Таке ставлення до себе Надія Олексіївна сповна заслужила активною життєвою позицією, увагою до кожної людини, небайдужістю до проблем і готовністю включитися в роботу за першим закликом.
Ніна ПАНАЇДА.
Фото автора