На столичному Меморіалі Слави згадували перших загиблих гвардійців – бійців Тираспольського гарнізону: Василя Воронкова, Леоніда Толстенка, Сергія Тітовського і Сергія Шинкова. 29 років тому вони загинули, визволяючи російських військових, жінок і дітей. Тоді, на початку березня 92-го, молдовський ЗПОП напав на військову частину 14-ї Російської армії в Дубоссарському районі.
Минала третя година дня 2 березня 1992 року. Терористична група народнофронтівців Молдови скористалася нагодою й під час обідньої перерви обеззброїла чергового на КПП, а потім увірвалася на територію мотострілецького полку цивільної оборони військової частини 14-ї армії. Бойовики загону поліції особливого призначення зламали сейфи, шафи й захопили зброю.
Самі військовослужбовці Російської армії вирішили не чинити опору. За винятком особового складу вузла зв’язку. Вони укріпилися в казармах і передали рацією повідомлення про напад. На допомогу їм поспішили придністровські гвардійці. «Вночі 2 березня військовослужбовці полку просили про допомогу й повідомили рацією, що вони оточені. Першими туди проскочили вночі 10 дубоссарських гвардійців, а вранці було прийнято рішення визволяти частину в Кочієрах. Ми двома ротами (їх і ротами не можна назвати, бо у мене було всього 78 чоловіків, у другій роті – 36 чи 38). З озброєння і боєприпасів у нас було по два магазини на ствол, практично нічого не було», – розповів голова громадської організації «Інваліди війни –захисники Придністров’я» Павло Кузнецов. Тоді він був командиром 1-ї гвардійської роти. На його очах загинули 4 бійці Тираспольського батальйону Республіканської гвардії. «О 10-й ранку ми увірвалися на територію частини, нас обстріляли з двох сторін, щоб залягти, ми почали кидати гранати. Першим загинув Василь Опанасович Воронков – командир батальйону. Він ішов попереду, я був від нього на відстані близько 10 метрів, і він, коли почав кидати гранату через паркан, тільки-но чеку висмикнув, підвівся і зловив кулю відразу, граната впала і покотилася перед ним, поруч хлопці лежали, він упав і встиг підтягнути її під себе. Почувся вибух… І все… Потім ми кинулися звільняти військову частину. Льоня Толстенко в тій атаці за-гинув ще по дорозі до казарм.
Сергій Тітовський і Сергій Шинков – коли вивозили людей на автобусі. Вони їх прикривали, коли виходили з вузла зв’язку. Там і загинули», – згадує Павло Кузнецов.
Протягом майже трьох десятиліть учасник тих подій, капітан гвардії Павло Кузнецов, пам’ятає своїх полеглих товаришів. Біль у серці залишився, мабуть, назавжди. Адже ціною власного життя гвардійці врятували десятки людей. «Ми прийшли на допомогу, хоча упродовж доби вони просили допомоги у Російської армії. Тоді ми зробили, напевно, найбільш гідну справу у своєму житті – прийняли правильне рішення. Якби не комбат, багато хто з нас залишився б тоді лежати на тій площі. Якби не Леонід Толстенко, не добіг би тоді хтось із нас, просто черга припала на нього. Кожен із них, хто тут лежить, врятував наше життя», – відзначив Павло Кузнецов.
Третього березня на столичному Меморіалі Слави згадували героїв, тих, хто не зміг просто спостерігати, як ЗПОП Молдови захоплює рідну землю. У заході взяли участь ветерани-гвардійці, суворовці, військовослужбовці, жителі міста. «Наші гвардійці ще раз показали придністровський характер. Вони захистили свою землю і звільнили сім’ї військовослужбовців. Гвардійці уособлюють те, що ніколи не відняти у придністровського громадянина. Наш народ не зрадив свою пам’ять, пам’ять предків про найважливіші людські цінності: любов до своєї землі, своєї мови та віри, незалежно від національності. Світла пам’ять загиблим і низький уклін», –звернувся до присутніх учасників заходу перший Президент Придністров’я Ігор Смирнов.
Важливість героїчного вчинку придністровських гвардійців у ході мітингу відзначив і міністр оборони ПМР Олег Обручков: «Ці люди – справжні герої, й ми назавжди запам’ятаємо їх такими – сміливими та хоробрими. Вічна їм пам’ять та пошана, а нам – живим, віддавати належне цим людям за здійснений подвиг».
Щороку 3 березня, в день загибелі гвардійців, до їхніх могил лягають перші весняні квіти, а пам’ять про них вшановують хвилиною мовчання.
Оксана КРУК.
Фото IA «Новости Приднестровья».