Прабатьком нинішнього Міністерства просвіти ПМР було Республіканське управління науки, народної освіти, культури та релігії Придністровської Молдавської Радянської Соціалістичної Республіки (РУННОКіР). «Дитя» побачило світ у березні 1991 року. Його першим керівником став Андрій Сафонов. За іронією долі в РУННОКіР об’єднали необ’єднуване: науку і релігію, які за всю історію існування радянської держави вважалися не просто антиподами, а, можна сказати, – ворогами. Однак у Придністров’ї цю нерозв’язну проблему тоді вирішили.
На початку 90-х років минулого століття тут одночасно почали бурхливо розвиватися православ’я і наука. Для доказу цього, з одного боку, можна згадати бурхливе будівництво нових православних храмів і відродження старих, створення в 1990 році Бендерського вікаріатства Молдавської Православної Церкви з подальшим заснуванням Дубоссарського вікаріатства, а потім – Тираспольсько-Дубоссарської єпархії.
З іншого боку, їм на противагу, – організація Тираспольського державно-корпоративного університету (нині – ПДУ імені Т. Г. Шевченка) і Придністровського НДІ сільського господарства. А ще яскраво «спалахнуло» сузір’я придністровських учених: аграріїв Афанасія Погибка, Юхима Демидова і Тамари Стрельникової, фізика Степана Берила, юриста Василя Яковлєва, істориків Миколи Бабілунги та Бориса Бомешка, археолога Євгена Ярового, молдавських філологів Валерія Сеника та Сергія Мазуряка.
На початку своєї діяльності РУННОКіР не мало практично ніяких умов для роботи, все доводилося починати з нуля: «вибивати» фінанси, шукати приміщення для робочих місць, підбирати кадри, встановлювати вертикальні й горизонтальні зв’язки. З цим завданням Управління в цілому справилося. Була проведена інвентаризація всіх установ освіти, встановилися робочі контакти з містами й районами республіки, почала створюватися нормативно-правова база. З найдосвідченіших педагогів Лівобережжя була утворена робоча група, метою якої стала розробка Закону ПМР «Про освіту».
По суті, відмежування Придністров’я від Молдови почалося з проголошення нею румунської мови як єдиної державної, з переходу на нову кадрову політику, дискримінаційну для національних меншин МРСР, на той момент ще союзної. А після збройного конфлікту з Правобережжям у 1992 році придністровці остаточно визначилися в правильності свого шляху, у своїй суверенності та незалежності. І щоб раз і назавжди позбутися проблем націоналізму і утисків за мовним фактором, у вересні 1992 року Верховна Рада республіки прийняла Закон «Про мови в ПМР». Нелегка справа реалізації цього Закону лягла на тендітні плечі Любові Ведерникової, яка ще в червні 1992 року була призначена начальником РУННОКіР. Комплекс заходів щодо розвитку офіційних мов ПМР став пріоритетним.
У вересні 1992 року керівництво Придністров’я, враховуючи реальну ситуацію, прагнучи піднести авторитет і значущість органу управління освітою, вирішило створити на базі РУННОКіР Міністерство науки, народної освіти, культури та культів (МННОКіК). Поступово ускладнювалися завдання, пов’язані з розвитком системи освіти, удосконалювалися методи управління, все більше уваги стало приділятися матеріальному забезпеченню організацій освіти.
Реформи структур державного управління, що дозволяють глибше вдаватися у проблеми галузі, швидше реагувати на життєві ситуації, що виникають у тому чи іншому закладі, напрошувалися самі собою. Тому у квітні 1995 року змінюється структура МННОКіК – створюється Міністерство народної освіти (МНО), керівником якого призначається Георгій Гайдаржі.
У червні того ж року від МНО відділяється Республіканське управління культури, перед яким ставиться завдання якісно нового рівня – проводити державну політику в галузі культури та мистецтва. Ці перетворення за всіх їх витрат організаційно-реформаторського характеру все ж мали прогресивне значення і дозволили МНО цілеспрямовано займатися проблемами народної освіти, а новому республіканському управлінню – проблемами культури.
У лютому 1997 року до компетенції МНО потрапила й наукова галузь. Відповідно, «ускладнилася» і його назва. Воно стало Міністерством народної освіти й науки (МНОіН). З огляду на досить стабільний розвиток усіх галузей суспільного життя, розуміючи необхідність масштабнішої та більш злагодженої роботи всіх родинних органів влади та установ науки, освіти, культури, спорту й молодіжної політики, республіканське керівництво 2000 року прийняло рішення про злиття всіх названих управлінських структур в єдиний орган державної виконавчої влади – Міністерство просвіти ПМР (МП).
У липні 2000 року міністром цього відомства була призначена Олена Бомешко. Приблизно з того часу і почалося масштабне якісне реформування царини просвіти. Спершу – з детальної розробки державної політики в цій найважливішій соціальній галузі. Потім головною метою стала гармонізація законів і підзаконних актів ПМР у галузі просвіти з російським законодавством.
У лютому 2007 року міністром просвіти ПМР стала Марія Пащенко. Темп перетворень попереднім керівником поставлено allegro (енергійний), але нового міністра це не збентежило. Вона прийняла цей темп і навіть почала його коригувати. Потім керівниками Міністерства були Наталя Никифорова, Світлана Фадєєва, Ірина Кахановська, Тетяна Цивінська, Тетяна Логінова. І за їхнього керування уповільнення темпів розвитку цієї галузі не спостерігалося ні на день.
Нині міністерство очолює Алла Ніколюк. Під її керівництвом МП продовжує виконувати основне завдання системи – впровадження державних освітніх стандартів на всіх рівнях освіти. Їх пріоритетом, перш за все, стала виховна функція освіти й передусім цивільно-патріотичне виховання. Відкриваються нові навчальні заклади. Одним із них є Тираспольське Суворовське військове училище.
Олександр ЮШИН.
Фото з вiдкритих джерел.