Олександр Васильович Додон, засновник селянсько-фермерського господарства (СФГ), на пшеничному полі неспішно розповідав кореспондентам про те, як намагався протиставити свій агрономічний досвід посусі та заморозкам, аналізував промахи та вдалі рішення. I всім було зрозуміло, що ця людина компетентна, розуміється в найдрібніших деталях агрономії.
Потенціал будь-якої пшениці – 100 ц/га
Минулого року низка несприятливих обставин почалася з того, що кущіння пшениці припало на період, коли у ґрунті не було вологи, й улюблений аграрієм сорт «Щедрість» через позамежну посуху хоча і вижив, але, судячи з колосу, більше як 10 ц/га не дасть. «У нинішніх посушливих умовах і цього могло не бути, якби не широкорядний посів, який збільшив площу живлення рослин, зокрема й вологою. Позаторік на цій 33-гектарній ниві низькоросла «Щедрість» і високоросла «Мудрість» дали по 65,4 ц/га. Потенціал будь-якої пшениці, – розповів Олександр Васильович, – 100 ц/га. Для цього її необхідно ретельно відкалібрувати, відібрати найважче й неушкоджене насіння. У Києві ми придбали сепаратор «Сад», який ділив насіння на 5 фракцій. Висаджуючи якісне насіння пшениці сорту «Пошана» навіть дев’ятої репродукції, за правильної агротехніки отримували високі врожаї. В цьому випадку різнорівневість посівів підтверджувала думку вчених і практиків, що різні яруси зернових першої групи за висотою на одному полі, за інших рівних умов сприяють підвищенню врожайності. Часом спеціально змішують різні за висотою сорти й висівають їх».
No-till технологія на службі аграріям ПМР
У ході розмови йшлося про No-till технологію. О. Додон розуміє її переваги, зокрема стосовно до збереження вологи у ґрунті, що нині особливо важливо, тому і використовує її в роботі. Стурбований аграрій тим, що в боротьбі з бур’янами ця технологія передбачає збільшення обсягів використання гліфосату, який набагато гірше впливає на організм людини, ніж інсектицид. «No-till – це технологія не механічного обробітку ґрунту, а отже, передбачає активне застосування гербіцидів: перед сівбою, після сівби, навесні. Наявність його у хлібобулочних виробах стане згубною для здоров’я населення», – зазначив Олександр Васильович.
Середину недарма називають золотою
Побували кореспонденти й на іншому полі хлібороба, де після кукурудзи був посіяний соняшник. Вигляд рослин, структура ґрунту, подібна пуху, його вологість свідчили про можливість отримання в майбутньому гарного врожаю. Поле було без єдиного бур’яну. Три хвилі бур’янів були придушені гербіцидами суцільної дії. Однак 36 тисяч рослин на гектар (за нормою 52–56 тисяч) викликало деяке здивування колег-аграріїв. «Минулого року, – пояснив О. Додон, – я провів практичне дослідження: кошики соняшнику діаметром 20 см важили понад 100 грамів, 17 см – 70 грамів, 15 см – 50 грамів. Саме на розріджених площах кошики мали 20 см в діаметрі й важили 100–130 грамів. Виходячи з елементарної логіки, за нинішніх посушливих років здоровий глузд підказує необхідність застосування рідкого посіву, що збільшує площу можливого забору вологи й поживних речовин із ґрунту кожною рослиною.
Якщо на гектарі 35 тисяч рослин матимуть кошики навіть менше ніж 100 грамів кожний, то це дасть понад 30 ц/га, нехай навіть менше, але в посушливий рік це добра врожайність. Звичайно, якщо дощі випадуть вчасно, то ті, хто посіяв по 52–56 тисяч насінин на гектар, отримають урожайність набагато вищу, ніж запланована мною, але за посухи їхній результат буде значно нижчий. Зате 25–30 ц/га при розріджених посівах – це гарантована врожайність за несприятливих погодних умов. Словом, краще синиця в руках, ніж журавель у небі. Вважаю, що середину недарма називають золотою. На цьому полі я скористався саме таким принципом. Прибрав кукурудзу минулого року, розкидав 100 кг амофосу на гектар і задискував. Перед початком зими зробив глибоке розпушування. Навесні разом із насінням вніс ще 100 кг амофосу на гектар».
Судячи зі стану соняшнику, раціональні дії аграрія дали позитивний результат. Оптимальний у нього і машинно-тракторний парк. Є все необхідне для того, щоб обробляти зернові й технічні культури. Оскільки наявний комбайн радянських часів «Нива» не може виконувати низку технологічних операцій, властивих нинішнім кораблям полів, то він придбав нові подрібнювач і культиватор.
З того, як Олександр Васильович характеризував техніку, було видно, що він особливо задоволений сучасною сівалкою, оснащеною комп’ютером. Душа агронома раділа тому, що тепер якість сівби можна контролювати не тільки дідівськими способами.
Коня на скаку зупинить,
у палаючу хату ввійде
Тут же, біля техніки, відбулося знайомство з дружиною аграрія Оленою Павлівною. Ще під час огляду полів Олександр Васильович сказав: «Олена, хоча і закінчила торговельне училище, – «спеціаліст по залізу». Комбайни, трактори, запчастини – її єпархія, вона навіть зварювальні роботи освоїла.
Одного разу ми поїхали в магазин за запчастинами. Молодий продавець довго намагався знайти в каталозі необхідну деталь на комбайн. Олена не втрималася, попросила у нього каталог і одразу ж вказала номер необхідної запчастини. Не забуду й інший випадок. Коли я ще працював у великій фірмі бригадиром, мене якось шукав керівник іншої бригади. Ось що він потім розповів: «Під’їжджаю до твоїх трактористів, запитую, де ти. Вони кажуть, що не знають і пропонують запитати в Олени. Озираюсь, а вона схилилася біля трактора й регулює зчеплення».
Її організаторським здібностям теж можна позаздрити. Одного разу ми сіяли пшеницю. Працювали два трактори із сівалками: один на підвезенні насіння, інший – добрив. Олена сказала тоді механізаторам: «Працювати будете не так, як ви хочете, а як треба». Увесь процес контролювала сама, домагаючись максимальної якості».
Олена Павлівна – здібна учениця. Засвоївши завдяки Олександру практичну агрономію, тепер вона на рівних сперечається з ним із питань вирощування сільгоспкультур. Коли їй здається необхідною особиста участь, сідає в кабіну комбайна, а іноді стане на підніжку трактора Т-150 і керує культивацією поля. Подальша розповідь Олександра Васильовича про дружину дозволила цілком обґрунтовано провести аналогію з відомими словами з вірша Миколи Некрасова: «Коня на скаку зупинить, у палаючу хату ввійде…». «Коли одружився, почали зводити будинок, у колгоспі взяли підряд на буряк. У нас тільки народилася дитина. Олена, щоб проконтролювати й нагодувати родичів, які допомагали нам, сідала на мотоцикл «Мінськ» і їхала в поле. Сама ставала в ряд з усіма і сапала. Коли ми, за прикладом одного з моїх знайомих, почали виробництво соняшникової олії вдома, освоїла не тільки технологію, а і займалася ремонтом і наладкою обладнання, коли було потрібно. Вона домагалася оптимального віджимання. Наша олія відрізнялася від продукту інших виробників прекрасним смаком, кольором і високою якістю.
Город – це взагалі зона її особистого впливу. На подив сусідів, їй все завжди вдається краще, а вони, теж сільські люди, знають толк у присадибному господарстві», – з гордістю за дружину розповів Олександр Додон.
Є в Олени Павлівни й хобі – риболовля. Сама розводить черв’яків. Так призвичаїлася ловити карасів, що права рука починає боліти. Найчастіше улов роздає механізаторам ТОВ, родичам і сусідам. Помітив, що любить вона ходити босоніж. Мабуть, відчуття тепла рідної землі надає їй енергії, яка ледь не вихлюпується через край. Нині вона бере активну участь у жіночому аграрному русі, тісно спілкується з головою Асоціації фермерських господарств «Білий міст» Л. Ф. Коломиченко. Завдяки участі в Асоціації побувала в Україні та в Молдові з обміну досвідом, познайомилася з іншими жінками-аграріями, з якими підтримує дружні зв’язки, обмінюється досвідом роботи. Разом із чоловіком перетворила присадибне господарство на справжній оазис у степовому куточку.
Доля звела Олександра й Олену, обдарованих, працьовитих людей, можна сказати, в полі. Олександр, який здобув спеціальність агронома, після закінчення радгоспу-технікуму ім. Фрунзе працював у колгоспі, організовуючи виробництво овочів і відправку їх у загальносоюзний фонд. Олена працювала в тій же бригаді, клеїла бирки на ящики. Дівчата її попередили, що молодий агроном дуже суворий і вимагає якісного виконання роботи. Однак страхи були марними. Кохання поєднало їхні серця. Ось так і йдуть вони разом по життю, підтримуючи одне одного у важкі хвилини, радіючи спільним перемогам. Сільськогосподарська нива стала не тільки місцем, де виник союз їхніх сердець, а й територією докладання розуму, сил і душі. Захопленими поглядами проводжали кореспонденти Олену Павлівну – чудову господиню, надійну соратницю чоловіка, коли вона, після того, як супроводила їх польовими дорогами до чергового пункту призначення, сіла за кермо автомобіля і помчала у своє селянсько-фермерське господарство, в рідну Шипку.
Олег НАСТАСЕНКО.
Фото автора.