Народне ополчення Придністров’я 17 березня відзначило 29-ту річницю свого заснування. У березні 92-го в короткий термін було сформовано шість батальйонів у Тирасполі, чотири – в Бендерах, два – в Рибниці, по одному – в Дубоссарах, Кам’янці та Парканах. Уже через тиждень батальйони нараховували понад 20 тисяч добровольців. Таким чином ополчення стало найбільш масовим військовим формуванням придністровців у період молдо-придністровського конфлікту.
Це були відважні, сміливі та відповідальні люди, громадяни з загостреним почуттям обов’язку та справедливості, які добровільно пішли в народні ополченці. Люди різного віку, незалежно від національності, освіти та соціального стану зважилися стати на захист рідного краю. До складу підрозділів ополчення увійшли офіцери запасу Радянської Армії, воїни-інтернаціоналісти, робітники великих підприємств і службовці, чимало в лавах добровольців було й жінок.
«Народне ополчення було створене на основі робітничих загонів, організованих 16 серпня 1989 року. Вони формувалися на базі великих підприємств міста – БМЗ, «Прилад», «Молдавкабель», «Електроапаратура». Загони допомагали підтримувати порядок у містах та селах під час перших страйків, а потім виступили на захист від збройної агресії Республіки Молдова», – розповів керівник Союзу захисників Придністров’я міста Бендери Анатолій Булда.
Анатолій Григорович у 1989 році був командиром одного з таких робітничих загонів. Він добре пам’ятає, як люди добровільно вирішували йти на захист молодої республіки. Нікого проти волі не зобов’язували цього робити. «Не було ніяких повісток, люди самі виявляли бажання стати ополченцями. Тоді ще не було придністровської армії, були створені лише підрозділи Республіканської гвардії та робітничих загонів. Вони стояли на в’їздах-виїздах до міста: контролювали в’їзд транспорту, проїзд громадян, слідкували, щоб не було диверсантів. Хочу відзначити, що народне ополчення озброїли вже в період бойових дій, після 19 червня. До того добровольці здебільшого допомагали гвардії, підтримували порядок у містах і районах республіки», – зазначив Анатолій Булда.
Добровольців, які за покликом серця стали ополченцями, в республіці було чимало. Тільки в Бендерах організували чотири батальйони по 400 чоловік у кожному. «Ми по домівках не розходилися, жили в казармах. Місто перебувало повністю під нашим контролем, було захищене з усіх боків. Ми налагодили все, як в армії», – згадує Анатолій Григорович.
У 1992 році в боях за визволення Придністров’я загинули 232 ополченці, понад 200 осіб дістали поранення, 12 – пропали безвісти.
«Події 90-х, територіальне відділення від Молдови були спровоковані націоналістичною політикою керівництва Республіки Молдова. Ми захищали свої будинки, родини, рідних і близьких. Нам нині приписують, нібито з нашого боку було небажання вивчати молдавську мову. Це абсолютно не так. Тим більше, що віднині молдавська мова залишилася тільки в Придністровській Молдавській Республіці, а в Молдові вже функціонує чужа – румунська мова. Найголовнішим 29 років тому було те, що народне ополчення не допустило масового геноциду цивільного населення. Все-таки радянська школа патріотизму показала себе вповні, адже більшість чоловіків, яка взяла в руки зброю, практично 99 %, була загартована службою в Радянській Армії, Військово-морському флоті, було багато тих, хто воював в Афганістані. Патріотизм був на найвищому рівні, він є, до речі, й нині. Ми визначили свій курс на незалежність і на співдружність з Росією», – наголосив Анатолій Булда.
У Придністров’ї шанують пам’ять загиблих героїв. Щороку 17 березня в усіх містах і районах республіки до меморіалів, обелісків та пам’ятних знаків покладають квіти. Указом Президента ПМР Вадима Красносельського у 2019 році в нашій республіці встановлена нова пам’ятна дата – День народного ополчення Придністровської Молдавської Республіки.
Ярина ДОБРОВОЛЬСЬКА.
Фото:IА «Новости Приднестровья».