У Тирасполі 17 березня на платформі ZOOM відбулась онлайн-конференція «Референдум 1991 року: чи можна було врятувати Радянський Союз?» Організатори заходу: Iнститут соціально-політичних досліджень і регіонального розвитку (IСПДРР) і молдавське відділення Iзборського клубу.
На всесоюзному референдумі 17 березня 1991 року понад 76 % радянських громадян висловилися за збереження СРСР. Це за умови, що керівники шести суб’єктів відмовилися провести голосування у своїх республіках. Попри волю народу, того ж року Радянський Союз припинив своє існування.
На початку 90-х років XX століття дезінтеграційні процеси в СРСР набули критичного характеру. Навесні-влітку 1990 року розпочався так званий «парад суверенітетів», у ході якого прибалтійські, а за ними й інші республіки СРСР, у тому числі й Росія, проголосили Декларації про національний суверенітет, в яких оскаржили пріоритет загальносоюзних законів над республіканськими. Вони ж ужили заходів щодо контролю над місцевими економіками, відмовилися виплачувати податки в союзний і федеральний російський бюджети. Ці конфлікти руйнували, по живому розривали налагоджені економічні зв’язки, що все більше погіршувало фінансово-економічне становище СРСР.
Рішення про проведення референдуму з питання про збереження СРСР і розробку Союзного договору ухвалив IV З’їзд народних депутатів у грудні 1990 року. Ініціатором всесоюзного голосування виступив президент СРСР Михайло Горбачов, який прагнув легітимізувати зусилля зі збереження Радянського Союзу.
«Я вношу на розгляд З’їзду пропозицію: провести по всій країні референдум, щоб кожен громадянин висловився «за» або «проти» Союзу суверенних держав на федеративній основі», – заявив він. У прийнятій народними депутатами постанові зазначалося, що референдум проводиться «…у зв’язку з численними зверненнями трудящих, які висловлюють занепокоєння про долю Союзу РСР, і з урахуванням того, що збереження єдиної союзної держави є найважливішим питанням державного життя, зачіпає інтереси кожної людини, всього населення Радянського Союзу».
Події тих років і досі оцінюються неоднозначно. Деякі експерти вважають, що можна було запобігти розпаду СРСР, адже більшість людей підтримувала цю ідею. Інші ж дотримуються думки, що державу в тій формі, в якій вона перебувала на той час, неможливо було врятувати.
Відкриваючи роботу конференції, директор ІСПДРР Ігор Шорников зауважив, що з позицій дня нинішнього важко уявити собі ситуацію, коли у населення цікавляться думкою про збереження державності країни. «Сам факт проведення подібного плебісциту в Радянському Союзі свідчив про процеси з реалізації програми дезінтеграції населення країни. Процес розпаду радянської держави був цілком керованим, це підтверджують свідчення, які збереглися. Проведення такого референдуму, незалежно від його результатів, було черговим кроком до розвалу країни. Саме формулювання питання не допускало існування Союзу в колишньому вигляді, а окремим елітам була надана додаткова можливість відколоти республіки від СРСР», – зазначив політолог.
Кандидат історичних наук Петро Шорников, який на початку 90-х років минулого століття був членом Верховної Ради Молдавської РСР розповів про свої враження від проведення референдуму на території Молдавії. «Я тоді очолював Інтеррух Молдавії «Єдність». Ми з колегами засудили рішення щодо організації референдуму. Як можна було ставити під сумнів саме існування країни?! Але змушені були вплутатися в організацію референдуму, хоча влада Молдови відмовилася проводити його в республіці. Проти нас працювала вся система: Компартія, КДБ, а також його філія – «Народний фронт Молдови», – розповів історик.
Петро Шорников навів факти, що ввечері в день референдуму були відправлені результати голосування на територіях Придністров’я і Гагаузії (в яких референдум відбувся). Відбувся він і в Бєльцях, Оргеєві, ще кількох містах. Однак виборчі комісії (через перепони республіканської влади) не встигли передати протоколи в Москву. «Це дало можливість компрадорам у Центрвиборчкомі в Москві не зарахувати ці результати. Вийшло, що в Молдавії проголосував лише 21 % жителів при необхідних 25 %, тому «референдум не відбувся». Насправді проголосувало 33 % громадян. Ми передали всі документи, але «поїзд пішов», – із сумом констатував кандидат історичних наук.
Депутат Верховної Ради ПМР Андрій Сафонов, який на початку 90-х років також був депутатом Верховної Ради Молдавської РСР зауважив, що вище керівництво СРСР не намагалося зберегти країну. «Якби було бажання врятувати Батьківщину, тоді це можна було зробити без усякого референдуму: просто нейтралізувати (ізолювати, заарештувати) всіх підбурювачів до руйнування. Усього через кілька місяців – уже після Біловезької пущі – Горбачов відкрито зрадив Батьківщині, «відрікшись від престолу», позбавив таким чином усіх патріотів командного пункту в особі інституту президентства СРСР. Це був чіткий сценарій і свідома зрада, а Радянська Армія і спецслужби, на жаль, не наважилися на знищення зрадників».
Андрій Михайлович зазначив, що ті, хто працював на проведення референдуму, до кінця виконали свій обов’язок. Голосування народу Радянського Союзу показало, що величезна народна більшість була «за» порятунок СРСР.
На основі підсумків референдуму навесні-влітку 1991 року був розроблений проект укладення договору федерації «Про Союз суверенних республік», підписання якого було призначене на 20 серпня, але воно так і не відбулося через спробу державного перевороту 19–21 серпня 1991 року, яке увійшло в історію як Серпневий путч.
Фактично Радянський Союз перестав існувати 25 грудня 1991 року, коли президент СРСР Михайло Горбачов у своєму зверненні до радянського народу заявив про припинення своєї діяльності на посаді президента. Цьому передувала угода, підписана 8 грудня керівниками Росії, Білорусії та України, в якій заявлялося про припинення існування СРСР і проголошувалося створення Співдружності Незалежних Держав (СНД). Документ увійшов в історію як Біловезька угода.
Олександр ЗАЙЧУК.
Фото: https://ru.sputnik.md/