ДО 140-РІЧЧЯ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ
Снилось мені ясне сонце,
Що в хаті світило, –
А то лиш так моя мама
Дивилася мило.
Приснивсь мені легкий вітрик,
Що пестив колосся, –
А то мені моя мама
Гладила волосся.
Снилась мені ягідочка,
Як мед – солоденька, –
А то мене цілувала
Мама дорогенька.
(Вірш «Моя мама» зі збірки
«Безкінечні казочки»).
Мальовниче село Білі Ослави, що на Гуцульщині, – колиска талановитої сміливої жінки, поетеси Марійки Підгірянки. Цього року світове українство святкує 140-річчя з дня її народження.
Справжнє ім’я Марійки Підгірянки, поетеси та вчительки, – Марія Омелянівна Ленерт-Домбровська. Народилася вона 29 березня 1881 року в сім’ї лісничого, там виросла, навчилася розуміти природу рідного Прикарпаття, полюбила щирих, працьовитих людей – творців легенд, казок і пісень. Марійка була талановитою і розумною дівчинкою. Дуже любила свого дідуся Миколу Волошина, священика села Заріччя. Він мав велику бібліотеку, навчив Марійку читати та писати не тільки українською, але й іноземними мовами.
Восени 1887 року батька Марійки Омеляна Ленерта перевели, як лісничого, з села Білі Ослави в Уторопи на Косівщині. На новому місці допитлива Марійка стала ученицею двокласної місцевої школи. Навчалася вона легко й охоче, мала добру пам’ять, гарно все запам’ятовувала. Здобувати знання допомагав їй батько, який досконало знав німецьку мову, математику та біологію.
Через матеріальні нестатки батькам не під силу було дати вищу освіту всім п’ятьом дітям, її здобув лише син. Дівчатка ж повинні були змиритися зі своєю долею. Їх чекала хатня робота, господарство. Однак Марійка з цим не змирилася, хотіла вчитися. Тринадцяти років вона почала віршувати, багато читала, записувала свої перші віршики, навіяні чудовою природою. Пізніше письменниця згадувала: «Я – самоук, несміле дитя Підгір’я. Списувала, що мені старі ліси розказували. Та не знаю, чи розуміла добре смерекову мову… Почала я писати досить рано, десь уже на 13-му або 14 році життя, а писала, бо чула душевну потребу вилити на папір ті враження, якими напувала мене краса природи…»
Спочатку Марійка писала польською мовою, але читання Шевченкового «Кобзаря» привернуло її до милозвучної української. Сестри часто знаходили Марійчині поезії, складали й зберігали їх.
З малих літ дівчинка мріяла стати вчителькою і будь-що досягти своєї мети. Тому 1896 року наполеглива гуцулка склала в Коломиї екстерном іспит за восьмикласну жіночу школу. Також екстерном, 1900 року у Львові, закінчила жіночу вчительську семінарію і здобула омріяний фах. Відтоді понад 40 років учителювала вона в різних школах Галичини й Закарпаття, майже все своє життя провела серед дітей та молоді.
Молода вчителька Марія Ленерт дістала призначення на роботу в Уторопинську школу, 1904 року – вона вже делегат від учителів Галичини у місті Львові, де вперше бачить і слухає Івана Франка. Там же Марійка познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком – учителем Августином Домбровським, який усе своє життя підтримував кохану жінку. Вийшла за нього заміж. У листопаді 1905 року подружжя перейшло працювати в село Рибне на Косівщині. Августин Антонович – завідувачем школи, а Марія Омелянівна – вчителькою. У Рибному народилися їхні сини Остап і Роман, а пізніше – у селі Вороні Коломийського повіту – син Мар’ян і донька Дарія.
Син Остап згодом став викладачем французької мови Львівського університету, кандидатом філологічних наук. Роман зацікавився перекладами з німецької, працював у газеті «Шлях перемоги» у Мюнхені. Маркіян, інженер-електрик, автор «Підручника шофера», відомий як український громадський діяч Австралії. Дочка Дарія – вчителька української мови та літератури шкіл Галичини. Онук Юрій Домбровський працював у Львівській політехніці.
Діяльність Марії Домбровської – то не тільки шкільні уроки й ігри з дітьми на перервах. Народна вчителька йшла під селянські стріхи й навчала матерів-господарок правильно доглядати за немовлятами, готувати смачні страви, підтримувати затишок в оселі. Щирі, мелодійні вірші Марійки Підгірянки допомагали школярам запам’ятати букви, засвоїти арифметичні дії, пояснювали різноманітні явища природи… Працюючи вчителькою, вона приділяла багато уваги громадсько-політичній діяльності, активно спілкувалася з місцевими селянами.
Літературна спадщина письменниці вагома, вона має велике виховне та пізнавальне значення. Почала писати Марія ще в юності. Тоді й обрала собі літературний псевдонім – Марійка Підгірянка, на знак любові та пошани до рідного прикарпатського краю. Перші вірші за підписом Марійки Підгірянки з’явилися у періодичних виданнях 1902 року.
У 1957-му разом із чоловіком письменниця переїхала жити до дочки Дарії в село Рудне поблизу Львова. Марія Омелянівна планувала упорядкувати нову книжечку для дітей, але 18 травня 1963 року перестало битися її серце. Звідси провели її в останню путь на Личаківський цвинтар, що у Львові, на вічний спочинок.
Вшанування пам’яті поетеси, письменниці, вчительки
У пам’ять про славну землячку при районній бібліотеці для дітей міста Тлумача Івано-Франківської області в 1992 році створили кімнату-музей, в якому зібрано багато цікавих фактів із життя цієї незвичайної жінки та відображено її творчий шлях і подвижницьку діяльність.
З 1991 року імені Марійки Підгірянки удостоєний Івано-Франківський обласний театр ляльок.
У Косівському районі 1993 року впроваджено премію імені Марійки Підгірянки для педагогів району.
З 1996 року в селі Білі Ослави діє музей уславленої землячки Марійки Підгірянки.
На будинку Уторопської середньої школи встановлено меморіальну дошку на честь письменниці.
Марійка Підгірянка для дітей
У 1920 році вийшов її «Збірничок віршів для дітей», а в 1925–1927 роках – три випуски літературних матеріалів для початкової школи під назвою «Ластівка». У них письменниця пише про зрозумілі і доступні для дітей речі. У віршах зворушливо розповідає про весну і зиму, про птахів і звірят, про духовну красу українського народу.
Видавництво «Веселка» випустило низку книжок Марійки Підгірянки: «Безкінечні казочки» (1970), «Грай, бджілко!» (1978), «Ранкові зустрічі» (1981), «Гарний Мурко мій маленький» (1990), «Учись, маленький» (1994).
Її поезії мають велике пізнавальне і виховне значення, несуть дітям добро та радість, допомагають пізнавати світ через красу рідного слова.
Твори Марійки Підгірянки включені в навчальні програми початкових класів, їх публікують у колективних збірниках, антологіях, дитячих журналах. Вони дістали високу оцінку письменників і літературознавців.
Видатний український поет Максим Рильський так про неї писав: «Марійка Підгірянка – справді народна, щира, ніжна, талановита поетеса». Дмитру Павличку належить висловлювання про те, що слово поетеси Марійки Підгірянки багато важить для чесних людей, не пропаде й не забудеться ніколи.
2009 року син поетеси Маркіян Домбровський фінансово допоміг видати найповніше зібрання творів Марійки Підгірянки великим томом «Для Вкраїни вірно жиймо» («Нова зоря», Івано-Франківськ, 2009).
На схилі літ Марійка Підгірянка багато писала для внуків: лічилки, загадки, вірші-задачки, казки, а підписувалася «бабця Клапця».
Сподіваємося, що і вам, дорогі друзі, сподобаються вірші Марійки Підгірянки, бо написані вони хоч і давно, зате щиро, від душі й з великою любов’ю.
Загадки від Марійки Підгірянки
Коли можна воду в решеті носити?
(Коли замерзне)
* * *
Два брати втікають,
А два доганяють.
(Колеса)
* * *
Ой не дерево воно.
А листочків там повно.
Всі листочки біленькі,
По них рядки чорненькі.
В тих рядочках казочки.
Одгадайте, діточки!
(Книжка)
* * *
Має зуби залізні,
Гризе дерево різне.
Гризе, ріже з усіх сил
Аж під нею сипле пил.
(Пила)
* * *
Без дров, без огня,
А світить і гріє щодня.
(Сонце)
* * *
Що то є за гість:
Ніжок має шість,
Аж чотири крильця має,
По квітках собі літає.
Ні бджола, ні джмелик
Зветься він …
(Метелик)
* * *
Школяре, школяре, я твоя подруга.
Кращого ніколи не знайдеш ти друга.
Ти мене пильнуєш – я тебе навчаю,
Я тебе навчаю та ще й забавляю.
(Книга)
* * *
Гострі кігті має –
В подушки ховає.
Вилазить все на плотик,
А зоветься … .
(Котик)
* * *
Чистенькі віконця сміються до сонця.
Діточки довкола. Наша люба…
(Школа)
Зимові вірші
ВЕЧІР ІДЕ
Сонечко спить давно вже
За білою горою,
А вечір зорі ниже
Ниткою золотою.
Мороз ходить по дворі,
На льоду іскри креше,
На снігу світить зорі,
На вікнах квіти пише.
А місяць сіє світло
По стінах, по помості –
Так тихо, так привітно
Йде вечір до нас в гості.
* * *
СНІГОВА БАБА
Що за гамір? Що за гра?
Ліпить бабу дітвора!
Ой же, баба Снігова,
Біла в баби голова.
Ой, у баби горб на спині
І ломака он яка!
Ніс у баби з картоплини,
Рот у баби з буряка!
* * *
СИПЛЕ СНІГ
Сипле, сипле, сипле сніг.
Мов метелики сріблисті,
Ті сніжинки, білі, чисті,
Тихо стеляться до ніг.
Сипле, сипле, сипле сніг.
Сипле, сипле, сипле сніг.
Тихо, легко і спроквола
Покриває все довкола, –
Ні стежок, ані доріг…
Сипле, сипле, сипле сніг.
Сипле, сипле, сипле сніг.
Вже присипав доли, гори,
Вже весь світ, мов біле море,
Біле море без доріг.
Сипле, сипле, сипле сніг.
Вірші про дітей
ПРАЦЬОВИТА ДІВЧИНКА
Беручка, чемненька
Дівчинка Оленка, –
Цілий тиждень у роботі,
А все веселенька.
В понеділок пряла,
У вівторок ткала,
А в середу у череду
Овечки загнала.
У четвер білила,
У п’ятницю мила,
А в суботу всю роботу
До кінця скінчила.
А прийшла неділя –
Сорочечка біла,
В ній дівчинка, мов квіточка,
Між подруг сиділа.
* * *
КОЛИСКОВА
Спіть, діточки, спіть,
Віченька стуліть!
Дрібен дощик стукотить,
Вікнам казку гомонить…
Дрібен дощик пада там,
А тут тихо, тепло нам.
При матусі рідненькій,
У світличці чистенькій,
Спіть, діточки, спіть,
Віченька стуліть!
Літературні твори Марійки Підгірянки, адресовані дітям, – художньо-педагогічний феномен української культури, оскільки вони мистецькі, виразно позначені індивідуальною творчою манерою, містять виховні концепти, які майстерно виражено через різноманітні художні прийоми. Образи дітей, учителів, представлені у творах Марійки Підгірянки, допоможуть сучасним учням усвідомити себе духовно багатими, здатними самовіддано здобувати освіту, дотримуватись українських традицій, креативно мислити й діяти на благо рідної батьківщини.
Ольга БУРДУЖА.