30 березня 1944 року в ході Умансько-Ботошанської операції місто Рибниця було звільнене від німецько-румунських фашистських окупантів.
У це світле свято, в цей знаменний і пам’ятний день Президент ПМР привітав рибничан з цією світлою і радісною датою: «…Безсмертний подвиг солдатів-визволителів живе і житиме в серцях вдячних нащадків. Неможливо забути звірства окупаційної влади, винищування людей, тортури та безчинства, які чинили вони на рибницькій землі. Особливо жорстоко німецько-румунські загарбники поводилися з в’язнями єврейського гетто. Понад два роки окупації не зломили дух жителів міста, які зуміли дати гідну відсіч загарбникам. Багато рибничан узяли участь у Священній війні й були відзначені бойовими нагородами. Шановні ветерани! Низький уклін вам за ваш безсмертний подвиг! Від щирого серця бажаю вам і всім городянам міцного здоров’я, щастя й мирного неба над головою!».
Глава держадміністрації Віктор Тягай, голова Ради народних депутатів Вадим Лозовський та інші члени апарату управління поклали квіти до пам’ятного знаку генерал-майору Костянтину Цвєткову і до Вічного вогню Меморіалу Військової Слави. Пам’ять рибничан загиблих на фронтах і під час німецько-румунської фашистської окупації, а також пам’ять радянських воїнів-визволителів ушанували хвилиною мовчання. Понад 8 000 жителів Рибниці та Рибницького району в 1941 році пішли на фронт захищати свою Батьківщину. З полів битв не повернулося 3 649.
За два роки і 8 місяців (968 днів) окупації жертвами нацизму стали близько 5 000 городян. Тільки в гетто, створене в місті, було закатовано більш як 3 000 осіб. Звірства фашистів особливо посилилися перед звільненням, коли під натиском наступу радянських військ їм довелося в поспіху відступати. Німецько-румунські загарбники прагнули вивезти награбоване і врятувати свої шкури. Під час відступу фашисти руйнували інфраструктуру міст і селищ, будівлі лікарень і шкіл, промислові об’єкти. У Рибниці їм вдалося підірвати міст через Дністер. За 10 днів до звільнення, в ніч з 19 на 20 березня 1944 року, в приміщенні тюрми карателі розстріляли 270 ув’язнених, після чого в’язницю спалили.
Попри політику залякування і звірства загарбників у період окупації, радянські люди не сиділи склавши руки. У Рибниці, як і на всіх окупованих територіях Радянського Союзу, діяли підпільники (підпілля було створено ще в 1942 році), які всіма доступними способами боролися з фашистською присутністю на рідній землі. Крім підривної діяльності та здобування розвідувальної інформації, одним із головних їхніх завдань було приймання повідомлень Радінформбюро та доведення цієї інформації до населення. Це було вкрай важливо, тому що правдива інформація про звільнення населених пунктів радянськими військами підіймала бойовий дух місцевого населення й посилювала рішучість і волю продовжувати опір загарбникам. Навесні 1944 року на допомогу підпільникам і для своєчасного збору й передачі розвідданих про чисельність військ противника та місце їхнього зосередження в Рибницю з літака десантувалися розвідники штабу II Українського фронту. Це були Надія Герасимівна Козлова (Захарова) і Максим Юхимович Рибак. «Рижик» і «Шляховик» – такими були їхні агентурні клички.
У цей же час радянські війська продовжували громити фашистів і наближалися до Рибниці. Місто було важливою стратегічною точкою, тут через Дністер проходила залізнична і шосейна дороги, його захоплення давало можливість швидкого прориву в Бессарабію. Саме тому німці прагнули утримати Рибницю за всяку ціну, адже її втрата загрожувала серйозними наслідками для всієї німецько-румунської групи військ під Одесою. Тому в середині березня фашисти спробували закріпитися в північних районах Придністров’я, закривши бронетехнікою прохід на Воронково, Гершуновку і станцію Колбасна.
17 березня 1944 року, після захоплення авангардом 2-го Українського фронту Ямполя та Сорок, було прийнято рішення (в той час, коли основна частина військ рушила далі на захід) про направлення двох бригад на південь, уздовж Дністра, для звільнення Рибниці. 41-а гвардійська стрілецька дивізія під командуванням полковника Костянтина Цвєткова у взаємодії з 25-ю танковою бригадою, якою командував підполковник Іван Міщенко, 22 березня 1944 року виступила для виконання завдання. В операції брали участь і бійці кавалерійського партизанського загону «Радянська Молдавія» під командуванням полковника Якова Мухіна. Також свою лепту у звільнення внесли й бійці підпільної організації Рибниці, якими керував Василь Рибалко.
З військових зведень тих днів можемо прочитати, що частини 41-ї гвардійської стрілецької дивізії у взаємодії з 25-ю танковою бригадою 29 березня 1944 року, форсувавши останню водну перешкоду в районі села Великий Молокиш, захопила Сарацею та Єржово. Побачивши загрозу втрати Рибниці, німці кинули проти бригади важкі танки та близько батальйону піхоти. Гітлерівці всіляко намагалися утримати місце, де була велика залізнична станція та єдиний у цьому районі залізничний і автомобільний міст. Під натиском уп’ятеро переважаючих сил супротивника радянським військам з великими втратами довелося відступити за річку біля Великого Молокиша. Врятувало ситуацію те, що до села у цей час підійшла зі сходу 31-а танкова бригада, яка прорвалася в районі Кодими.
«Сильну оборону фашисти створили на кордоні сіл Сарацея та Ульма. За траншеями вони поставили важкі танки «Тигр» в якості вогневих точок (закопували до башти в землю). Боротися з такими вогневими точками дуже важко» – згадував Олексій Ярошенко, інструктор політвідділу 41-ї гвардійської армії.
І все ж таки радянським бійцям врешті-решт вдалося проломити й цей оборонний рубіж противника. Вони зайняли села Сарацея, Єржово, Шмалена, Ульма й о шостій годині ранку 30 березня штурмом захопили районний центр і велику залізничну станцію Рибниця. Завдяки діям рибницьких підпільників на залізничній станції міста вдалося розмінувати та зберегти склади зі спорядженням, пальним і припасами.
Переслідуючи відступ противника, 30 березня радянські війська звільнили села Гидирим, Зозуляни, Попенки, а 31 березня – Ботучани, Журка і Жура.
Результатом усієї Умансько-Ботошанської фронтової наступальної операції радянських військ 2-го Українського фронту став майже повний розгром 8-ї німецької армії. Тоді радянські війська звільнили південно-західні райони Правобережної України та частину Молдавської РСР, а також перейшли державний кордон СРСР і вступили на територію Румунії.
Колектив газети «Гомін» приєднується до привітань з цією світлою датою, а ветеранам міста і району бажає здоров’я і довгих років життя.
Детальніше дізнатися про події тієї війни та про звільнення Рибниці можна в музеї Бойової слави міста. Експонати – свідки часів ВВВ – розміщені в кількох його залах.
Дмитро ВЛАДОВ.
Фото держадміністрації м. Рибниця