Учасники тимурівського загону Дубоссарської середньої загальноосвітньої школи допомагають ветеранам війни та праці, доглядають за пам’ятниками, встановленими в пам’ять про героїв Великої Вітчизняної війни та захисників Придністров’я.
Перші тимурівські загони в Радянському Союзі почали створюватися після виходу у світ книги Аркадія Гайдара «Тимур і його команда». Головний герой книги піонер Тимур організував загін хлопців, який таємно допомагав сім’ям червоноармійців, літнім і хворим людям. Перша така команда була створена в 1940 році в місті Клин Московської області (в місті, де Аркадій Петрович Гайдар написав свою повість). А якщо учні Дубоссарської школи не знали, то поспішаємо повідомити їм про те, що перший тимурівський загін був створений у Клинській школі № 2. Цей факт, напевно, повинен надихнути дітей, адже і їхня рідна школа теж «друга», тож вони можуть порадіти ось такому зв’язку часів.
Керівник загону учитель історії Лариса Володимирівна Сирбу розповідає про те, що вона, як і всі радянські діти, брала участь у тимурівському русі за часів свого навчання у школі. Потім займалася цим питанням як піонервожата, пізніше – як педагог і класний керівник. На сьогодні в тимурівський загін школи входить вісім учнів її 7-го класу. Крім цього, за кожним класом школи (починаючи з першого класу) закріплений ветеран педагогічної праці. Школярі відвідують колишніх педагогів, вітають їх зі святами. «Якщо це чоловік, то вітаємо з 23 лютого, якщо жінка – з міжнародним жіночим днем 8 Березня. З Днем літньої людини вітаємо, з Днем учителя. Цікавимося, що їм потрібно, й надаємо необхідну допомогу» – розповідає викладач.
Школярі також надають допомогу одиноким людям. Та, як зауважує Лариса Володимирівна, на відміну від колишніх педагогів, які все життя пропрацювали з дітьми та з задоволенням спілкуються з ними й досі, багато самотніх людей похилого віку стороняться і побоюються їх.
Зона відповідальності школи № 2 – це в основному мікрорайон Коржеве. Раніше, коли ще багато ветеранів були живі, роботи у дітей, звичайно ж, було набагато більше. Тимурівці зі старших класів пиляли дрова, носили воду, виконували складнішу роботу, а молодші робили щось простіше – підмітали двори, мили посуд тощо. Самі ветерани з задоволенням приходили на урочисті лінійки, класні години, спілкувалися з дітьми, розповідали їм про те, як воювали, вчили чогось. Тепер ветеранів майже не залишилося. Пандемія теж вносить свої обмеження. Наприклад, до ветерана ВВВ Наталії Михайлівни Курасової, яка лежача, тимурівці майже не заходять, тільки телефонують, оскільки переживають за її здоров’я. З іншими ветеранами спілкуються завжди в масках і намагаються триматися на безпечній відстані.
На сьогодні тимурівці Дубоссарської школи № 2 доглядають за двома ветеранами ВВВ і одним ветераном праці, а також стежать за порядком біля пам’ятників. У дні шкільних канікул вони скопали город на ділянці фронтовика Володимира Таламоновича Костенка, допомогли йому обрізати троянди. Також упорядкували пам’ятне місце біля гранітного знаку, де в 1992 році був убитий перший отаман Союзу дністровських козаків Пантелій Сазонов.
«Ми дуже пишаємося нашим легендарним земляком Володимиром Костенком, який воював на фронті у роки ВВВ. Для всіх нас він – великий приклад для наслідування абсолютно в усьому. Тому для нас велика честь зробити для нього щось корисне і потрібне, – каже керівник загону. – Хочеться, щоб цей рух не забувався і розвивався. Він виховує в дітях почуття відповідальності, почуття обов’язку і патріотизму, співчуття.
У Молдові, наприклад, такий молодіжний рух відсутній. Я спілкувалася з дітьми звідти, й вони кажуть: «У вас якось усе цікаво, проводяться заходи, ви спілкуєтеся, вітаєте… У вас все якесь живе, а в нас цього немає».
На початку навчального року на зборах тимурівського загону ми плануємо заходи. Діти самі пропонують, вносять свої ідеї. Я ніколи нікого не примушую. Якщо необхідна допомога, звертаюся і до решти учнів, і багато з них із задоволенням приєднуються до наших добрих справ.
Я вважаю, що необхідно працювати в цьому напрямку, щоб наші діти, наша майбутня молодь вчилася робити добро. І хочеться зазначити, що батьки дуже раді, що ми привчаємо дітей до праці, прищеплюємо їм правильне ставлення до життя. Нехай це називається волонтерством або якось по-іншому, головне – щоб не губилася суть» – підкреслює Лариса Володимирівна Сирбу.
Дмитро АКIНIН.
Фото з вiдкритих джерел.