МУ «Центр соціальнопсихологічної реабілітації дітей з ОПЖ» м. Дубоссари присвятив документальний фільм про матерів особливих дітей.
Особливі діти проходять ніби крізь фільм. Глядач відчуває, що вони є, але в кадрі майже не з’являються. Насправді всі чекали їхньої появи, але тільки іноді вони там показувалися. Через якийсь час стало зрозуміло, що саме про матерів особливих дітей автори слово замовити вирішили. Живуть вони в цілодобових турботах, їхніх дочок і синів не можна залишати без нагляду, віддати в дитячий садок. Матері весь час повинні бути поруч. Щоб звільнити їх хоча б на кілька годин на день, у місті працює реабілітаційний центр, де можна залишити дитину і зайнятися своїми справами. Ще зовсім недавно це була неймовірна мрія для них.
Як ви гадаєте, а навіщо зняли цей короткометражний, може, не зовсім професійний, а, може, і не фільм, а просто відеоролик? Відповідь очевидна: щоб показати, як багато таких історій, досить просто озирнутися навколо, побачити, дізнатися і подумати, чим ми можемо допомогти цим дітям та їхнім батькам. Зробімо ж це, всі разом почнімо допомагати дітям, почнімо вірити в них і завжди будьмо поруч з ними.
Героїні картини відверто діляться своїми почуттями, переживаннями, секретами та планами.
Мати – ангел на землi
Багатодітна мати Олена каже, що завдяки її дружній родині, чоловікові та дітям вона все встигає, тому що допомога завжди поруч: хтось готує їжу, хтось пере, годує, прибирає, й корівку подоїть, і в реабілітаційний центр з молодшою дитиною теж встигає. Коли Олену запитали про сімейне щастя, на її обличчі з’явилася приємна щира посмішка: «Ми любимо одне одного. Вже 25 років разом з чоловіком живемо, ділимо всі радощі й негаразди».
Мама Катя – рукодільниця. Розповідає, що бажання зайнятися рукоділлям з’явилося чотири роки тому. У дочки Сашеньки є серйозні проблеми зі здоров’ям, треба завжди бути поруч з нею, тому на роботу вона не може вийти. Вирішила Катерина спробувати робити бантики для дівчаток з яскравих стрічок (інтернет виручив і навчив). Спочатку прикрашала ними голівку своєї доньки, а потім почала виставляти їх на благодійних заходах. Є в неї й плани на майбутнє: відкрити свій інтернет-магазин, знайти серйозного замовника і почати працювати. «Хочу звернутися до всіх матерів з долею, схожою з моєю: спробуйте зайнятися рукоділлям, залучайте дітей, вони з задоволенням подаватимуть вам стрічки або нитки потрібного кольору. А там, дивись, і піде робота. У нашій ситуації складно підібрати десь роботу зі зручним для себе графіком», – відверто ділиться вона.
Мама Iрина – підприємець. Сама за кермом об’їжджає свої володіння (об’єкти торгівлі), наводить, де потрібно, порядок. Її слова, звернені до матерів особливих дітей, викликають багато емоцій у глядачів, тому що Ірина щиро говорить про любов до дітей, про ту любов, яка надає сили, щоб жити, розвиватися, йти тільки вперед, і тільки зі своїми дітьми. «Не соромтеся своїх дітей, з гордо піднятою головою ходіть з ними на прогулянку містом, у гості, ніколи не залишайте їх наодинці, будьте завжди поруч. Відвідуйте з ними масові заходи. Танцюйте і співайте разом з ними, ставайте за них горою, захищайте від грубості й хамства, які часто можна почути вслід. Вони у нас, як усі діти, хочуть радіти життю, гратися, веселитися», –з тремтінням у голосі, але дуже переконливо говорить вона.
Фільм знайомить нас і з мамою-педагогом. Тетяна на останньому курсі ПДУ вийшла заміж за кохану людину. З’явилися довгоочікувані й улюблені діти – дві донечки. Коли дізналися, що з молодшенькою, Машенькою, не все гаразд зі здоров’ям, злякалися, зверталися до фахівців, але, як виявилося, їм з цим треба просто жити. «І тепер Машенька в нашій родині, як магічний центр, навколо якого будується і живе вся сім’я. Старша дочка її дуже любить, піклується про неї. У нашій родині не заведено говорити про якісь недоліки дитини. Вона для нас звичайна дитина зі своїми примхами, бажаннями, потребами», – розповідає мама Таня.
На запитання, що таке щастя, жінка відповіла: «Щастя – це коли тебе люблять і поруч завжди улюблені люди. Я дякую всім, хто підтримав нас у важку хвилину, особливо своєму чоловікові, який, як справжній мужчина – небагатослівний, але своїми вчинками та справами доводить нам свою любов. Я дякую Богові та всім нашим родичам за розуміння і підтримку».
Не можна після побаченого не подякувати творцям фільму – МУ «Центр соціально-психологічної реабілітації дітей з ОПЖ» м. Дубоссари. Він, дійсно, надихає інших мам з особливими дітьми. На їхньому життєвому прикладі ми бачимо, що будь-які труднощі переборні, якщо вірити в себе, у свою дитину і завжди йти до своєї мрії.
Олена ДВОРСЬКА.