Союз жінок Бендер відзначив 27-му річницю створення організації. Хоч офіційно вона була зареєстрована в 1994 році, історія Союзу починалася ще з кінця 80-х. У той непростий час відважні жінки не залишилися байдужими й об’єдналися, щоб захистити рідну землю від несправедливості.
Амбіції патріотично налаштованих громадянок довели їх аж до Москви: тендітні на вигляд, але з залізним характерним стрижнем, жінки прорвали інформаційну блокаду і розповіли всій Росії, що творилося в молодій республіці.
«Це якесь особливе місто», – розпочала свою розповідь Ангеліна Оглі. Чинний голова Союзу жінок народилася в російському місті наречених – Іваново, але в 1951 році переїхала жити в Бендери, тому і вважає їх своїм рідним краєм. Тут вона закінчила технікум, потім держуніверситет у Кишиневі, працювала ткалею на фабриці та поєднувала трудову діяльність із посадою голови профспілкового комітету підприємства.
У 80-х і 90-х громадський активіст була вже депутатом міської Ради. Коли з боку Молдови підійнялася націоналістична хвиля, Ангеліна Іванівна просто не змогла залишитися осторонь, усі сили кинула на відстоювання молодої республіки. Як виявилося, в Бендерах у неї було багато однодумців, і з ними її звела сама доля. «Іду якось з роботи, дивлюся, біля прокуратури Бендер стоять близько 10 жінок. Я підійшла до них: люди були абсолютно незнайомі мені, та я до них приєдналася. Справа була в тім, що у прокуратуру почали приїжджати з Молдови слідчі, щоб вплинути на депутатів міської Ради та викликати їх на допит», – розповіла голова Союзу жінок м. Бендери.
На той час Ангеліна Іванівна вже знала про аналогічні події, адже в її оточенні, серед знайомих були ті самі «допитувані» люди. «Я пам’ятаю, була суддя і депутат міської Ради Олена Іванова – така чудова жінка. Вона мені говорила: «Ангеліно, мене викликали в прокуратуру, вони не били, але так морально тиснули. Я всім депутатам міськради скажу, щоб ні за що не ходили туди». Пам’ятаючи цю історію, я й приєдналася до жінок, що гуртувалися біля будівлі прокуратури.
Ми вже знали, що приїхали слідчі з Молдови, знайшли якусь лавку і заблокували нею двері, щоб ніхто не зайшов і не вийшов звідти. Ніколи не забуду, як гості (через вікно) писали нам, що мають ящик згущеного молока і що їсти. Потім вони спробували вийти через ворота. Біля воріт стояла машина нашого прокурора, і жінки-пікетувальниці (звідки в них сила взялася?!) цю машину підштовхнули прямо до воріт, щоб їх не можна було відкрити. Потім приїхав Когут, голова міськвиконкому, і сказав: «Жінки, давайте все розблокуємо, наші гості поїдуть і більше не приїдуть». Нам тільки цього й треба було! Наша акція допомогла: представники Молдови зрозуміли, що їм нема чого їздити сюди та допитувати наших депутатів», – поділилася спогадами Ангеліна Оглі.
Після цього випадку бендерчанка вирішила вступити в організацію, щоправда, на той час вона ще не була офіційно зареєстрована. Жінки зробили ще багато подвигів, хоч самі так не вважали, для них це був поклик душі та серця. У непростий для молодої республіки час вони брали участь у страйках і мітингах, а коли почалися бойові дії в 92-му, активістки не залишили місто, а збирали продукти для захисників та доглядали за пораненими.
Прославилися бендерські жінки своєю відважністю і силою духу під час залізничного страйку. Тоді Ангеліна Оглі очолила жіночий рух. Активістки організації в 1991 році вийшли на рейки, вимагаючи звільнення заарештованих придністровських депутатів. «Нам провели світло і радіо. Пам’ятаю, розташувалися ми на залізниці, а по радіо транслювали сесію міськради (я на неї не пішла, бо у відпустці була), виступав прокурор міста і засуджував нас за те, що ми сіли на залізну дорогу, що країні й так економічно важко…
Довелося з кількома жінками з прапором іти через усе місто до Будинку культури, де відбувалася сесія. Ніколи не забуду свій виступ на цих зборах! Я просила депутатів висловити свою точку зору: або вони нас підтримують, або засуджують, забороняють страйкувати. Просила, щоб ухвалили якийсь документ, хоч якесь рішення. Вони-таки ухвалили документ, вирішили, що це вимушений захід. Нас підтримали, це дуже порадувало», – розповіла Ангеліна Оглі.
Жінкам довелося пережити ще багато провокацій, їх намагалися зламати, але вони витримали удар і стояли на своєму. «Пам’ятаю, ми сиділи на рейках. Була ніч. Приїхали Когут і Берлінський – прем’єр-міністр Молдови. Він зачитав нам указ від Снєгура. У ньому йшлося, що якщо ми не підемо з залізниці, то на нас заведуть кримінальну справу. Якщо ж до ранку покинемо місце страйку, то на нас буде поширюватися амністія. Вони оголосили документ і поїхали. А жінки такі молодці! Хтось розплакався, але жодна не пішла, ми вирішили стояти до кінця, а там будь що буде», – продовжила голова Союзу жінок м. Бендери.
Саме жінкам вдалося в той непростий час прорвати інформаційну блокаду. Про те, що відбувалося на нашій землі, вони розповідали в Москві. Завдяки підтримці та особистим зв’язкам, дісталися навіть до Державної Думи Росії. «Нашому руху добре допомагав робітничий комітет, особливо Микола Костишин. Він тоді був депутатом Верховної Ради Союзу РСР. Нам організували поїздку в Москву, поїхали 30 жінок. Ми розповідали, що робиться у нас в Придністров’ї. Пам’ятаю, 25 вересня, Микола Костишин провів нас у Державну Думу, де була сесія. Ми привезли з собою досить багато матеріалів, зокрема газету «Бастующий Тирасполь», ми видавали їх кожному депутатові. Увечері сесію Верховної Ради СРСР показували по телебаченню, і всі побачили, що на столі у кожного депутата «Бастующий Тирасполь». Кишинів тоді божеволів – звідки раптом у Москві ця газета?! Ми тиждень жили на Прибалтійському вокзалі: сиділи без води, намучилися. Їздили, ходили по різних інстанціях. Пам’ятаю, я була на прийомі у Валентини Матвієнко, ми з нею розмовляли, виступали також по телебаченню, давали інтерв’ю різним виданням, були на підприємствах. Це був такий патріотизм, ми виконали величезну роботу», –поділилася спогадами й переживала все наново Ангеліна Іванівна.
За час діяльності організації бендерські жінки неодноразово проявляли свою відданість Батьківщині. У мирний час активістки приділяють увагу молодіжним патріотичним заходам, а також беруть участь у суспільно-політичному житті республіки. На сьогодні їх у громадському об’єднанні всього 18. Під час пандемії Союз, на жаль, згорнув свою діяльність, та коли страшна хвороба відступить, активістки повернуться до роботи, адже попереду ще багато планів.
Леся ПОТОЦЬКА.
Фото: https://bendery-ga.org/