Звільнення Придністров’я від фашистської окупації – одна з важливих сторінок вітчизняної історії. Навесні 1944 року Червона Армія в ході масштабного наступу досягла берегів Дністра і змусила війська вермахту і його союзників відступити на захід.
Велика частина території Придністров’я була звільнена в результаті Умансько-Ботошанської (5 березня – 17 квітня 1944 р.) і Одеської (26 березня – 14 квітня 1944 р.) наступальних операцій. Вони, у свою чергу, були складовими більш масштабної стратегічної операції – Дніпро-Карпатської (24 грудня 1943 р. – 17 квітня 1944 р.), по звільненню Правобережної України.
Війська 37-ї армії 3-го Українського фронту під командуванням генерал-лейтенанта Михайла Шарохіна у ніч на 12 квітня звільнили Тирасполь, Суклею, Карагаш, Слободзею, Чобручі. З ходу радянські війська форсували річку Дністер.
На найближчих підступах до Бендер (неподалік від теперішніх очисних споруд) з 14 до 20 квітня наші війська вели активні наступальні бої, розширюючи Кіцканський плацдарм. У цьому районі фашисти створили ґрунтовну, міцну лінію оборони з протитанковим ровом – поруч з очисними спорудами міста, на відстані декількох сотень метрів від заводу «Молдавкабель». З пануючих висот, у тому числі з Суворовської гори (висота 150.00), з Бендерської фортеці вогонь вела ворожа артилерія. Противник підтягнув значні сили піхоти, сконцентрував вогневі засоби самохідної артилерії й танків. Його авіація безперервно бомбила частини дивізії. Розгорілися жаркі та кровопролитні бої, але гітлерівці міцно утримували займаний рубіж, накриваючи сильним, щільним вогнем наші бойові порядки.
Героїчно билися воїни 92-ї гвардійської дивізії, проявляючи надзвичайну мужність і стійкість. Ветеран дивізії, командир гармати 197-го гвардійського артилерійського полку гвардії старшина Анатолій Муравицький згадує: «Ворог наїжачився гарматами, кулеметами, а зверху нас безперервно бомбили пікіруючі бомбардувальники. Проте ми стояли на смерть».
Анатолій Вікторович пройшов війну з першого її пострілу, тобто з 22 червня 1941 року і до останнього переможного залпу. Біля стін міста на Дністрі він прямою наводкою розстрілював зі своєї гармати фашистські танки, знищив понад 30 гітлерівців. За героїзм у боях за Бендери був нагороджений орденом Червоної Зірки.
Серед тих, хто весною 1944 року бився на Кіцканському плацдармі, є люди, які в повоєнні роки проживали в місті на Дністрі. Це Григорій Єрмолайович Соколов, колишній заступник командира по політичній частині 1-го стрілецького батальйону 92-го гвардійського стрілецького полку 28-ї гвардійської стрілецької дивізії. Петро Миколайович Ганов, рядовий 276-го гвардійського стрілецького полку 92-ї гвардійської стрілецької дивізії. Павло Іванович Калугін, рядовий 173-го стрілецького полку 92-ї гвардійської стрілецької дивізії. Сендер Давидович Мільман, начальник зв’язку дивізіону 197-го гвардійського стрілецького полку 92-ї гвардійської стрілецької дивізії. Кирило Дмитрович Римський і його сини, Іван і Сергій, які воювали у складі зенітно-кулеметного розрахунку 10-ї гвардійської повітряно-десантної дивізії. Це Ілля Петрович Федоренко, ветеран 228-ї та 92-ї гвардійської стрілецьких дивізій.
Знекровлена важкими боями 37-я армія закріпилася на Кіцканському плацдармі й перейшла до оборони. Саме плацдарм відіграв вирішальну роль в успішному проведенні стратегічної Яссько-Кишинівської наступальної операції в серпні 1944 року.
Олександр ЗАЙЧУК.