Закон незворотності еволюції людини, просто кажучи, полягає в тому, що з віком люди молодшими не стають. На жаль, відходять у вічність усі, зокрема й ті, хто для нас дорогий і важливий. Відходять в інші світи і ветерани Великої Вітчизняної війни, які визволяли Тирасполь. Та визволителів потрібно пам’ятати всіх поіменно.
У 2010 році їх було четверо: Зоя Макарова, Олена Орлова, Олександра Михайлусенко і Борис Челишев. У 2012-му – залишилося троє (пішла з життя Олена Орлова). 70-річчя визволення міста зустріли лише Олександра Михайлускенко і Борис Челишев. У 2015 році Олександра Михайлусенко залишилася одна. У ці дні 2021 року 77-му річницю визволення ми відзначаємо без визволителів, але не сказати їм свої слова подяки – не можемо.
Волею долі мені пощастило бути особисто знайомим із двома останніми визволителями нашого міста по роботі: педагогічній – з Олександрою Степанівною та журналістській – з Борисом Дмитровичем. Бувало, хоч і рідко, говорили ми про їхні життєві шляхи-дороги, в тому числі й про досвід участі у Великій Вітчизняній війні. Дещо я запам’ятав ґрунтовно.
Саша Михайлусенко вступила в міську підпільну організацію, коли їй було всього 12 років. Хоча вона була наймолодшою в загоні, роботу виконувала нарівні з усіма. Головними її завданнями стали листівки. Це означало, що треба було, знаючи новини, оформити їх на аркушах паперу, причому, щоб було за змістом актуально, і за формою – красиво. Потім уночі розклеїти їх у людних удень місцях центру міста.
«Ми зі старшими дівчатами таємно слухали радіоприймач – Москву. Відбирали такі новини, щоб людям хотілося їх дізнатися. Перш за все, про перемоги Червоної Армії, – розповідала вона. – Складали листівки, оформляли їх. Щоб помітити, де саме наші «творіння» (їх розклеювали й інші підпільники), малювали вгорі зірочку, а внизу – червоний прапор. І перед церковною службою, чи в базарні дні, коли наші листівки красувалися на найвидніших місцях, городяни юрмилися перед ними, читали, бурхливо обговорювали прочитане. Ми теж потихеньку приходили. Було цікаво бачити реакцію людей на нашу роботу й дізнаватися, з якими почуттями вони читають наші прокламації».
Як сказала Олександра Степанівна, головне, що в цих листівках тираспольські дівчата закликали городян чинити опір ворогові, не здаватися окупантам. І їхні «творіння», так вона одного разу назвала листівки, пробуджували в городянах бажання жити, не здаватися ненависним завойовникам. З особливим захопленням вона згадувала ранок 12 квітня: «Всі тираспольчани, які залишалися в місті, вийшли на вулиці. Радості не було меж, усі раділи, плакали, обіймали солдатів і офіцерів. У повітрі гриміло «Ура!» і «Слава!», а ще літали хустки та кепки».
Борис Челишев – повітряний розвідник, льотчик – теж брав участь у звільненні Тирасполя у складі коректувальної авіації. У його завдання входило виявлення противника і передача даних на вогневі позиції нашої артилерії. «Навесні 1944-го німецьке командування зрозуміло, що Одеса безповоротно втрачена, і посилювало тираспольське угруповання, – згадував він. – Фашисти організували міцну оборону на околицях міста і зустріли наших бійців сильним вогнем. Тієї історичної ночі я пролітав над Тирасполем, і зверху було видно, як горів театр, житлові споруди за ним, горіла шоста школа. Гриміли гармати, повітря розпорював тріск кулеметних черг, ревіли мотори танків.
Я опинився в районі лікувально містечка (лечгородка). І точно, там деякі будинки були перероблені в укріплені пункти, й вони «огризалися» вогнем. Та наступальний порив наших військ був нестримний».
За численні бойові та трудові заслуги Борис Дмитрович був нагороджений орденами Пошани й Республіки, медалями «За відвагу», «За бойові заслуги», «За взяття Будапешта», «За взяття Відня», «За перемогу над Німеччиною», «За трудову доблесть» і «Захиснику Придністров’я».
Не з чуток знаю, що його як доцента ПДУ, кандидата філологічних наук, дослідника-літературознавця, відомого журналіста і прекрасної душі, чесну і порядну людину дуже поважали всі, хто його знав. Упевнений, що таку ж справжню і щиру повагу та віддану дружбу він мав і на фронті.
Олександр ЮШИН.