У зведенні Радінформбюро, переданому по радіо вранці 12 квітня, легендарний Юрій Левітан своїм гучним голосом заявив: «На Кишинівському напрямку війська 3-го Українського фронту в результаті нічного штурму оволоділи важливим опорним пунктом оборони німців на річці Дністер – містом Тирасполь». Того ранку тираспольчани знову стали вільними людьми, громадянами СРСР. Як же розвивалися події?
Увечері 11 квітня частини 37-ї армії 3-го Українського фронту під командуванням генерала армії Родіона Малиновського, що наступали з півночі, увійшли на околиці міста. На іншій ділянці бійці зайняли село Суклея і зав’язали бої на східних окраїнах Тирасполя. Та ворог, підтриманий вогнем із заміських гаїв та з берега Дністра, чинив запеклий опір нашим бійцям. Рішучий штурм був зроблений до опівночі. Всю ніч тривали бої на околицях і в центрі міста, на березі Дністра. Найзапекліші бої велися в районі театру. О 3-й годині ранку з Тирасполя вдалося вибити останні ворожі загони з займаних позицій і відкинути їх у річку.
Частини 37-ї армії генерал-лейтенанта Михайла Шарохіна почали зачистку міста, і до 5-ї години ранку Тирасполь був звільнений від ворога. Над будівлею міськтеатру встановили червоний прапор. Цієї ж ночі наші війська переправилися на правий берег Дністра і створили плацдарм біля Кіцкан та Варниці. Рано-вранці городяни вийшли на вулиці міста і зустріли своїх визволителів з радістю, хлібом-сіллю й першими весняними квітами.
Традиційно, як і завжди після звільнення наших міст, у Тирасполі був проведений міський мітинг. «Вранці, 12 квітня, я побачив на головній міській площі мітинг. Я відразу помітив радість і сльози щастя на обличчях і в очах городян. На мітингу виступав член Воєнради армії генерал Іван Аношин. Виступив і я, привітавши всіх зі звільненням від окупації. Люди обіймали визволителів, підносили воїнам хліб і сіль», – згадував пізніше у своїх мемуарах Михайло Шарохін.
У зверненні до воїнів Червоної Армії, прийнятому учасниками мітингу, говорилося: «Рідні наші воїни! Дуже дякуємо вам за волю і щастя, які ви принесли нам, звільнивши наше місто від німецько-фашистських загарбників! Назавжди в пам’яті нашій збережеться 12 квітня – день нашої зустрічі з вами. Ми клянемося вам, славні воїни, працювати не покладаючи рук, щоб надати всіляку допомогу доблесній Червоній Армії. Бажаємо вам нових славних перемог над лютим ворогом».
Особливість бойової біографії Тирасполя полягала в тому, що після звільнення місто більш як чотири місяці залишалося на лінії фронту. І про це теж є в мемуарах Михайла Шарохіна: «Тирасполь більш ніж чотири місяці продовжував ще залишатися переднім краєм нашої оборони. Через нього забезпечувалися радянські частини та підрозділи, що заволоділи Кіцканським плацдармом на правобережжі Дністра. На його підприємствах відновлювалася бойова техніка, в місті готувалися кадри для фронту». І тільки 20 серпня Одеська наступальна операція дістала свій розвиток – почалася Яссько-Кишинівська операція, в результаті якої були визволені Бендери та вся територія Молдавії.
У те перше мирне літо, після 970 трагічних днів і ночей румунської окупації, що забрали життя понад 4 000 осіб, городяни урочисто перепоховали останки воїнів-визволителів на самому почесному місці – в центрі Тирасполя, на березі вільного Дністра. А на Цегельній слобідці, де проводилися наймасовіші розстріли, відкрили Меморіал підпільникам і жертвам фашизму.
Через 28 років – 23 лютого 1972 року – колишній радянський розвідник, Герой Радянського Союзу, тираспольчанин Михайло Харін запалив Вічний вогонь на Меморіалі Слави, геніально створеному на тому ж самому місці знаменитим тираспольським архітектором і скульптором Гаррі Файфом.
Iгор ШЕВЧЕНКО.