Жителі міста Григоріополя та сіл Григоріопольського району 12 квітня відзначили 77-му річницю визволення від німецько-румунської окупації. У довічному боргу наше покоління перед полеглими воїнами й тими, кому пощастило пройти через горнило боїв і дожити до світлої Перемоги.
З нагоди цієї визначної дати Президент ПМР Вадим Красносельський надіслав ветеранам Великої Вітчизняної війни, трудівникам тилу та всім мешканцям міста Григоріополь та Григоріопольського району свої найщиріші привітання. «Весна 1944 року відкрила нову сторінку життя Григоріополя – силами Червоної Армії григоріопольська земля була звільнена від гніту німецько-румунської окупації. На вівтар визволення були покладені тисячі життів воїнів Червоної Армії, які покояться в братських могилах. Завдяки героїзму і непохитній волі радянського воїнства, Червоній Армії вдалося закріпитися на теренах Григоріопольського району, сконцентрувати сили, щоб розвивати наступ все далі й далі на захід. Свято визволення завжди з особливим почуттям вдячності сприймається григоріопольчанами, які свято шанують подвиг радянського народу в боротьбі з коричневою чумою. Ми схиляємося перед світлою пам’яттю воїнів-визволителів, їхнім безмежним патріотизмом, самовідданістю і хоробрістю».
Ціною великих втрат, воїни 2-го і 3-го Українських фронтів у ході Одеської наступальної операції звільнили населені пункти Григоріопольського району від німецько-румунських окупантів. 970 днів тут панувало вороже свавілля, насильство й терор над місцевими жителями. Життя григоріопольчан строго контролювали румунська жандармерія та поліція, за найменшу провину і непокірність людей жорстоко карали. Проте ніякі покарання не зламали силу духу нашого волелюбного народу. В місті активно діяли підпільні організації, учасники яких підтримували місцеве населення: визволяли полонених, рятували людей від вивезення в Німеччину, руйнували телефонний зв’язок, здійснювали численні диверсії проти ворога. 12 підпільників були захоплені окупантами й розстріляні весною 1944 року, незадовго до визволення міста. Десятки мирних жителів жорстоко замордовані у ворожому полоні. Загиблих і померлих від ран воїнів ховали в різних мікрорайонах міста, а після війни їхні останки перенесли в братську могилу в центрі Григоріополя, де на кошти населення споруджено меморіал «Скорботна мати». Тут увічнені в бронзі й уродженці району, які за свої подвиги у Великій Вітчизняній війні здобули високе звання Героїв Радянського Союзу, це – Степан Колесніченко, Олександр Танасейчук та повний кавалер ордена Слави Григорій Дар’єв.
Одним із головних символів військового подвигу червоноармійців став також Курган Слави, розташований на трасі на Григоріополь. Своє життя на цій крихітній ділянці фронту склали 400 солдатів і офіцерів. Ціною їхнього величезного подвигу стала можливість одним ударом радянських солдатів вибити ворога з чималої території нинішнього Придністров’я. На вершині меморіалу стоїть танк, який у 1944 році затонув у Дністрі під час однієї з битв за міцно укріплений німцями, Кошницький виступ. Разом із танком потонув екіпаж, але імена танкістів навічно вписані в книгу всенародної пам’яті: Герої Радянського Союзу Іван Шикунов і Григорій Корнєєв, їх бойові товариші Костянтин Митрофанов і Олександр Максимов. У 1968 році бойову машину витягли з річки й поставили на вершину рукотворного Кургану Слави. Танкістів поховали біля його підніжжя.
У селі Ташлик встановлені бюсти, похованим тут Героям Радянського Союзу: Антону Антонову, Сергію Цілих та Івану Коробкіну, які загинули в районі Шерпенського плацдарму.
У селищі Карманово є єдиний у Європі пам’ятник інженерним військам, які будували й зміцнювали оборонні рубежі (рік побудови – 1991, автори – архітектор Ареф’єв і скульптор Енельбаум). Влітку 1944 року в Карманово військовою частиною 19313 були проведені заходи з оперативного маскування з метою переконати противника, що основний удар намічається на Кишинівському напрямку. В цей час були сконцентровані сили на напрямку головного удару південніше Тирасполя. Операція трималася в найсуворішому секреті. Методи оперативного маскування повністю себе виправдали й забезпечили успішний результат наступальної операції з форсування Дністра.
Ратний подвиг наших батьків, дідів і прадідів у Великій Вітчизняній війні ніколи не може бути забутий. Ще живі деякі з тих, хто пам’ятає, як це було. У музеях і сім’ях зберігаються реліквії воєнних років: документи, спогади, фотографії, листи, нагороди, у бібліотеках стоять на полицях книги, написані учасниками Великої Вітчизняної війни. Наше завдання – не розгубити цю пам’ять.
Світлана КОНДРОВА.
Фото: https://grig-admin.idknet.com/