Чи знаєш ти, свiте, як сиво ридає полин,
Як тяжко, як тужно моєму народу болить!
Борис ОЛІЙНИК.
Про творчість Iвана Драча можна досить багато говорити й захоплюватися нею, адже його твори істотно збагатили українську літературу. Якщо ж охарактеризувати її лаконічно, то можна сказати, що його творчість – це своєрідний спосіб мислення, розкутість творчої думки, вихід за рамки традиційності поетичної форми та стилю.
У 1988 році побачила світ поетична збірка Івана Драча «Храм сонця», в якій було опубліковано поему «Чорнобильська Мадонна» та розділи «Книги скорботних пісень» вірменського поета X століття Григора Нарекаці. Поєднання в одній книзі оригінальної поезії та перекладної, сучасної й давньої служило ідейному задуму збірки: доповнити інтернаціональне глибоко національним, відгомін віків – сучасним, посилити звучання кожної частини їх трагедійною співзвучністю, адже поема «Чорнобильська Мадонна» – це своєрідна «скорботна пісня». Таким чином, спосіб видання поеми був оригінальним, однак не менш оригінальною є і сама поема.
У «Чорнобильській Мадонні» поет розповідає про найстрашнішу трагедію другої половини XX століття – аварію на Чорнобильській АЕС 26 квітня 1986 року та її пагубні наслідки.
Упала зірка Полин…
Чорнобиль (полин) – назва лікарської рослини. Страшна іронія – місто з такою мирною i доброзичливою назвою стало символом страшної біди. Й уже звучить як «чорне билля», щось випалене, висушене, мертве. Цьому загальному горю присвячена поема Iвана Драча «Чорнобильська Мадонна».
Чорнобильська катастрофа стала трагедією, яка змусила людство задуматися над багатьма питаннями, деякі з них переосмислити, переоцінити. Ці проблеми стосуються основ буття, перспектив розвитку науки та цивілізації. Тож не дивно, що новітній апокаліпсис у казково-прекрасному куточку поліського краю викликав широкий світовий резонанс. Під кутом зору загальнолюдських проблем осмислює чорнобильську трагедію І. Драч, усвідомлюючи, що поетичне відтворення нечуваної катастрофи вимагає нового рівня художнього осмислення.
Головний образ поеми
У художній системі поеми центральним є образ матері, що підкреслюється назвою твору, конкретною (чорнобильська) й узагальнюючою водночас (мадонна – любляча матір, молода, чиста, ніжна, яку католики називають матір’ю Ісуса Христа). Це підтверджується і назвами розділів («Солдатська мадонна», «Варіація на банальний київський сюжет, або ж Баба в целофані – наша мати», «Материнська пісня з чоловічої душі», «Бенкет в пору СНIДу, або Скіфська мадонна», «Хрещатицька мадонна», «Вічна материнська елегія», «Мати і христопродавці»), а також епіграфами, якими автор підкреслює (і пояснює) свій творчий задум. Ними стали слова з поеми Т. Шевченка «Марія» та української народної думи «Бідна вдова і три сини». Якщо у творі Кобзаря з великим пієтетом говориться про матір («На тебе, мати, возлагаю, святая сило всіх святих, пренепорочная, благая!»), то думу пронизує драматичний мотив відречення синів від рідної неньки. Цікаво, що рядки з цього твору наводяться двічі – як епіграф до всієї поеми І. Драча (у них ідеться про момент, коли сини виганяють матір з домівки) і до епілогу (тут поетом вибрано фрагмент, у якому показано розплату за негідний вчинок дітей). Отож автор орієнтується на усталені традиції в зображенні матері – святої і жертовної жінки, зрада і забуття якої є найбільшим гріхом, що неминуче буде покараний.
Проте вже у пролозі поет сумнівається, чи зможе він змалювати образ матері високомайстерно, адже до нього зверталися «…протягом тисячоліть – від Рубльова до Леонардо да Вінчі, від Вишгородської Мадонни й до Сікстинської, від Марії Оранти й до Атомної Японки…». Тривога і неспокій переслідують автора, він шукає слова, щоб передати те, що відчуває:
Я заздрю всім, у кого є слова.
Немає в мене слів.
Розстріляні до слова.
Мовчання тяжко душу залива.
Ословленість дурна і випадкова.
Проте письменник переконаний, що мусить – хай жестами – розказати про найбільшу катастрофу XX століття та її наслідки, розказати в ім’я життя на землі, а життя тісно поєднане з образом матері.
До цього поет звертався не раз. Його мати – невсипуща трудівниця, яка своєю добротою зігріває всю родину («Сни матері в місті», «Мій син фотографує мою матір…»), вона – «пташка сивочола», джерело життя, найважливіша ланка в естафеті поколінь («Тополі, тополі…»), а ще – Берегиня роду, запорука того, що
В мого роду – сто доріг,
Сто століть у мого роду.
Здається, постчорнобильська дійсність жорстоко перекреслила узвичаєні поняття, наслідки атомної аварії змусили людину засумніватись у тому, що життя – субстанція вічна і незнищенна. Зі сторінок поеми І. Драча постає матір, жінка, предковічна сутність якої змінилась, а це, на думку поета, є порушенням основ життя.
Особливості поеми
Жанр «Чорнобильської Мадонни» визначив сам Іван Драч – поема. Проте цей твір можна назвати й поемою-трагедією, і скорботною піснею. Та слід зауважити, що твір Драча не вкладається в жорсткі рамки ні епічної, ні ліро-епічної, ні драматичної поеми. Жанрові особливості твору розмаїті, тому часто її визначають як поему-мозаїку. До речі, як стверджує Ю. Солод, «композиційно вона нагадує відому картину «Герніка» Пабло Пікассо – одного з улюблених художників поетової молодості».
Поема побудована з двадцяти п’яти окремих розділів, поєднаних тематично, але різних за своєю жанровою приналежністю. Більш того, тут читач зустрічається навіть з прозою («З канадської листівки «Мадонна атомного віку» Василя Курилика, 1971). У поемі є і лірика («Пролог»), і своєрідна балада («Хрещатицька мадонна»), і відроджений міф («Солдатська мадонна»), тут і епічна картина, приправлена «чорним гумором» («Баба в целофані»), навіть сатира («Бенкет в пору СНІДу», «Мати й христопродавці», «Ода молодості»). Поєднанням різних жанрів у межах одного твору автор досяг всеохватності матеріалу, відобразив вселенський характер подій, що торкнулися всього людства, всієї Землі. Емоційну напруженість думки підкреслює також наявність різного ритму окремих розділів, і навіть різні ритми в межах одного розділу, наприклад: «Бенкет в пору СНІДу», «Варіація на банальний київський сюжет…», або римована проза – «З доповіді скромного агента французької розвідки…». Така мозаїчна, багатошарова структура допомагає зрозуміти глибину трагедії.
Поема як своєрідний заклик і застереження людству
Експериментуючи над формою, Іван Драч підпорядковує засоби художнього зображення ідеї і завданню свого твору – показати всесвітність Чорнобильської трагедії, нагадати зарозумілому людству про вічні цінності, про свій обов’язок перед природою і Землею.
Поет із пекучим болем розповідає про те, як зелені луки, величні гаї, чисті ріки – все стало мертвим. Аварія призвела до небаченого забруднення атмосфери, до радіоактивного опромінення тисяч людей. Переплітаючи у поемі правдиве з казковим, реальне з містичним, поет прагне викликати у читачів почуття відповідальності за будь-які втручання у природу, за втілення в життя плодів науково-технічного прогресу:
Світ ідіотствує, хоч зверху мудрішає,
Врятований ще раз життям
молодим.
За безладу безмір, за кар’єри і премії
Немов на війні, знову вихід один:
За мудрість всесвітньо дурних
академій
Платим безсмертям – життям
молодим.
Поет закликає думати й аналізувати, щоб не були люди, земля заручниками атомного прогресу, духовними «христопродавцями».
Всенародна трагедія передана автором крізь призму однієї сім’ї: мати (українська селянка, «баба в целофані») – виступає Берегинею роду, культури українського народу, його звичаїв і моралі, її син-генерал – людина, яка причетна до будівництва станції, належить до керівництва тоталітарної системи, та онук Вовка – істота без совісті й сорому, «христопродавець», який грабує у зоні покинуті села. У такий спосіб поет розкриває і реальну трагедію, і духовний занепад народу.
Оскільки Іван Драч – поет, який мислить узагальнено, спираючись на метафоричність, народну поетичність українського фольклору та здобутки світової культури, то у творі багато символіки, осучаснення християнського міфу:
Марія, Марія…
Та Марія не та.
Та зродила Христа,
Ця – антихриста!
Добираючи епіграфи до поеми, поет протиставляє їх, як і зміст, який ніби теж суперечить здоровому глузду. «Баба в целофані» – це образ матері-Берегині, тієї Чорнобильської Мадонни, яка пережила страшну катастрофу, яка сама бачить духовний занепад і свого сина-генерала, і свого онука Вовку-«христопродавця».
Після вибуху на ЧАЕС у народі поширилися легенди, що подивитися на страждання людей у зоні приходила Діва Марія, що багато разів солдати на зоні бачили таємничі сліди, які вели в бік реактора. Цю легенду поет відтворив у розділі «Солдатська мадонна»:
Але знову уранці
Босий слід той веде в саркофаг…
От поява непевна яка!
Може, мати ішла в саркофаг
До Валерія Ходемчука?
Поет використав нереальний сюжет, ніби сліди належать матері, яка з того світу приходить провідати сина, якого не змогли витягнути з-під уламків і по-християнськи поховати. Ці рядки – це сліди провини перед матерями, це сліди пам’яті. Тут художній вимисел поета переплітається з гіркою правдою.
Іван Драч у своїй поемі через алегорії й символіку перемежовує сьогочасні проблеми та біблійні сюжети. Трагедію України поет передав через образ Чорнобильської Мадонни:
Хто вона? Зона? Епоха?
Доля? Смерть?
Так, я вже знаю хто –
Чорнобильська Мадонна!
В одному впевнений автор: колір мадонни – чорний. А це колір біди, горя, які розкриваються в багатьох аспектах саме через образ матері. Поет хоче вірити в її невмирущість у дітях, онуках, але моторошна дійсність вносить свої корективи. Зовнішній світ наповнюється зловісними знаками біди – іржавими тополями, чорними рушниками, квітами, напоєними цезієм і стронцієм. Чи не тому
…мати замкнула
Руками живіт,
Не хоче дитину
Пустити у світ.
Замість портрета ніжної й чистої матері – примара божевільна зі збитою на голові хусткою та запаленими губами. Що найголовніше – вона не може продовжити рід, виконати свою природну місію на землі.
Проблему мати – діти І. Драч вирішує і в іншому ключі. Він говорить про невдячних синів – політиків, енергетиків, учених, поетів, які забули про свій обов’язок захищати й берегти матір, а значить, самі основи людського буття.
Фольклорне походження має образ Солов’я-Розбійника, цей образ сприймається як реальне та ірреальне – так поет показує існування людини в часі та в бутті. Син-генерал, що твердо йшов життям, видався матері тим Іродом, від якого йшло зло. Один образ, а який глибокий зміст! І в цьому – оригінальність і самобутність лірики поета Івана Драча.
Доля жінки, матері – класична гуманістична тема. Поет вирішує її своєрідно і за змістом, і за формою. Автор використовує композицію-колаж, яка дає змогу йому вільно оперувати темами, мотивами, проблемами. Він звертається до ускладненої метафоричності, асоціацій, широких культурологічних паралелей, і це відповідає його творчому задумові – донести до серця кожної людини біль і правду Чорнобиля, його трагічні наслідки для всього людства:
Сіль пізнання – це плід каяття…
Несе сива чорнобильська мати
Цю планету… Це хворе дитя!..
Поема «Чорнобильська Мадонна» порушує багато питань. Вони звернені до нас: шукайте, читайте, давайте на них відповіді – собі, своїм дітям. Несіть ту «зірку Полин», що була послана, як грізне попередження, як пам’ять, як заклик опам’ятатися і берегти нашу землю. Не забувайте філософського значення відомого людям з давніх-давен «дерева життя». Це гілочка, на якій ростуть три листочки. Перший листочок – символ минулого часу; другий – сучасного; третій – майбутнього. Адже все навколишнє – це наслідки минулих подій, а в тому, що відбувається нині, народжується майбутнє.
Галина КРИЖАНIВСЬКА.