Шлях до Ново-Комісарівки пролягав гравійною дорогою, яка вимагала концентрації уваги водія. Однак плантації томатів і картоплі фірми «Лендер Агроприм» Роберто Гуардіглі не могли не привернути увагу. Ми зупинилися, щоб подивитися, як збирають овочі на полі підприємця.
Ліворуч вдалині картоплезбиральний комбайн повільно просувався рядами картоплі, а наприкінці масиву вишикувалися в ряд наповнені картоплею контейнери. Праворуч збирали томати. Висновок можна було зробити лише один: виробництво традиційних для нашого регіону овочевих культур у цьому господарстві поставлене на промислову основу і дає свій вагомий результат завдяки професійному підходу і, звичайно, зрошенню.
У Новокомісарівці нас радо зустріло подружжя Чабан: підприємець Володимир Антонович і його дружина Ірина Анатоліївна, вона ж – глава адміністрації населених пунктів, що входять до сільради. Відразу стало зрозуміло: кожен із них – особистість. Їхній життєвий тандем якраз і сприяє найбільшій самореалізації, звідси й успіх обох.
Новокомісарівська сільська Рада об’єднує чотири села: Новокомісарівку, Боску, Нову Кошницю, Нову Погребя. Проблем у цьому віддаленому від центральних дорожніх артерій куточку землі багато. Та якщо за керівництва попередніх керівників сільради й господарств 9 000 га земель заростали бур’янами, а перед самою сільрадою в болоті було практично сміттєзвалище, то нині тут упорядковане озерце, закладений поруч Парк визволителів, а неподалік на дитячому майданчику граються малюки. Якщо раніше розхожою в окрузі була фраза: «Куди не кинь, усюди клин», то тепер сім’я Чабан поступово вибиває ці клини, що заважають селянам гідно жити. Ірину Анатоліївну кореспондент сфотографував на тлі її дітища – прекрасного сільського озерця, а Володимира Антоновича – в полі соняшнику, що виріс на богарі в людський зріст, причому минулого посушливого року.
Ще у 2001 році було створене сільське фермерське господарство (СФГ) Чабан. На понад 120 га робив свої перші самостійні кроки на сільськогосподарському терені Володимир Антонович. Тоді ще були відсутні проблеми з орендою землі, віталося бажання працювати на ній. Однак мало було готових «скласти голову» на сільськогосподарській ниві. Ось так і одержав першу сотню гектарів В. Чабан від підприємця, який зневірився в можливості продуктивно розвивати аграрний бізнес.
Минуло 12 років, і Володимир Антонович створив уже ТОВ «Чабан». Відтепер, озброєний перевагами обох форм існування юридичних осіб, Володимир Антонович успішно піднімає виробництво. Законодавцям не завадило б подумати, як дати можливість розвиватися аграрному бізнесу, щоб не доводилося кожному підприємцю винаходити свій велосипед, створюючи не одне, а два і більше підприємств, і витрачати на це додаткові кошти. Їх можна було б використовувати на благо селян, збільшивши, в такому випадку, той внесок, який робить В. Чабан, сприяючи розвитку інфраструктури села, адже він ще й депутат райміськради по місцевому округу. Нині у 380 га оброблюваних аграрієм земель увійшла значна частина невгідь і нераціонально використовуваних пасовищ, оскільки поголів’я худоби у приватних подвір’ях значно скоротилося. 13 ділянок, виділених підприємцю, перебувають у різних масивах, що, звичайно, вимагає додаткових виробничих витрат. Пшениця, кукурудза, соняшник, гірчиця і бобові – основні вирощувані культури, причому на богарі.
«Навіть за радянських часів оброблювані мною нині площі були в колгоспах неосновними, – каже Володимир Антонович. – Тому доводиться шукати найбільш вдале їх використання в сівозміні. Вирощую і просо, і нут, й інші культури, які не потребують значної кількості вологи – зрошення. Основний фактор отримання високих урожаїв у наших краях – наявність іригації. Усе інше реально є: можна купити й використовувати нову техніку, добрива, працювати по 24 години всі сім днів на тиждень. Однак без поливу на рекордні врожаї можна не розраховувати. Лише в разі, якщо наш гігантський агросусід «Лендер Агроприм» запустить другу насосну станцію, що подає воду в нашому напрямку, тоді буде можливість вкласти значні кошти й зрошувати частину наших площ, щоб мати заплановані результати. До цього треба готуватися, акумулювати отримані кошти. Якщо ми на богарі в останні роки добивалися врожайності кукурудзи 60–80 ц/га, то яка може бути віддача кожного гектара під час зрошення?»
Вирощував Володимир Чабан 2020 року року овочевий горох, ледь зібрав для насіннєвого фонду 4,5 тонни. Багато гороху в стручках залишилося на полі. Зібрав трохи такого гороху, поставив на пророщування. 75 % насіння зійшло, причому 50 % проклюнулося вже наступного дня, отже, енергія росту хороша. «Задискував поле, чекаю дощу, і якщо цей горох зійде, досію масив тим, що зібрав на насіння. Сподіваюся, що такий прийом спрацює. Звісно, доведеться звертати пильну увагу на хвороби, запобігати їхньому розвитку. Можливо, доведеться обробляти горох фунгіцидами восени або ранньої весни.
У 2020 році мав чотири поля пшениці. Одне задискував, посіяв кукурудзу. На трьох полях з пшеницею отримав з одного невеликого 8 ц/га, а з двох великих – до 30 ц/га. Таку врожайність дав суперелітний чеський сорт «Юлія» (дуже дорогий – тонна коштує 1 100 євро), а суперелітний сорт «Борія» – київської селекції та «Щедрість» четвертої репродукції одеської селекції дали по 28 ц/га. У нинішню посівну почну використовувати власний насіннєвий фонд. Оновлювати його доцільно, коли рік буде передбачуваний, а ціни – більш прийнятні.
Другий рік працюю по no-till технології. Поки що успішно. Не орю, не дискую, перед посівом обробляю площі гліфосатом, сію, після посіву працюю відповідними гербіцидами. Для дотримання нової технології купив 2 сівалки: широкорядну – для кукурудзи, соняшнику та інших культур, і вузькорядну – для зернових першої групи. Увесь парк агрегатів розрахований на трактори МТЗ. Якщо в якомусь випадку потрібна важка техніка – наймаю. Нульова технологія вимагає постійного моніторингу ситуації. Вона не простіша за класичну, а навпаки. Крім того, досить складно ламати стереотипи навіть у собі, не говорячи вже про інших.
Працюю разом зі старшим братом Андрієм, який відає технічною частиною підприємства. Як практик-технар, він уміло формує і розвиває свою частину виробництва. Андрій першим приїхав у Ново-Комісарівку разом з дружиною Людмилою, яка завідує дитячим садком», – розповів Володимир Антонович.
З Володимиром та Іриною група кореспондентів під’їхала до поля, де небо з’єднується з землею. Тут, на пагорбі, на кордоні з Україною, познайомилися з Андрієм Антоновичем, який контролював хід збирання соняшнику. Комбайн «Фергюсон 7 278» здійснював прокошування. Цей комбайн, напханий електронікою, відповідає вимогам його нинішніх власників. Посіяний
4 квітня минулого року після висохлого рапсу без обробки ґрунту, соняшник встиг використати вологу, яка в мінімальній кількості ще була в землі. Поле обробили гербіцидом перед сходами днів через 15 після сівби, давши бур’яну піднятися якомога більше. Засуха гнітила соняшник, але врятували травневі дощі, що дали до 60 мм опадів, і почався його бурхливий ріст. Редакційна група тоді стала свідком завершального етапу в житті соняшнику на цьому полі – жнива, професіоналізм і удача переплелися й обумовили успіх.
Андрій Антонович з гордістю розповів, що удосконалив конструкцію комбайна, що дало можливість якісніше вести збирання врожаю. Каже, що з дитинства любив техніку: мопеди, мотоцикли тощо – складання і розбирання різних агрегатів для юнака були дріб’язковою справою. Захоплення молодості стало справою життя.
У 90-ті роки йому довелося і торгувати, потім побудував у Ново-Комісарівці олійню. Довгий час виробляв соняшникову олію, заробив грошей. Узяв землю в оренду. Олійня почала працювати на давальницькій сировині, а коли розпалися колгоспи й селяни перестали в рахунок зарплати отримувати соняшник, вона поступово втратила постачальників. Андрій перетягнув Володимира в село. Тут землеробська праця стала основною для обох братів. У Ново-Косміссарівці виросли їхні діти. У Володимира з Іриною – донька Анастасія, студентка економічного факультету ПДУ, в Андрія та Людмили – син Віталій, який закінчує фізико-математичний факультет ПДУ, і дочка Єлизавета, яка навчається в 11-му класі.
Поки розмовляли з Андрієм Антоновичем, замиготіли проблискові маячки комбайна, і машина, яка працювала на вивезенні соняшнику, поїхала завантажуватися. Група зацікавлених осіб вирушила на склад господарства. Там зберігають навісне обладнання і насіннєве зерно пшениці.
Володимир Чабан зауважив: «Мене просили на початку року продати наявну добірну насіннєву пшеницю. Гроші, звичайно, завжди потрібні, але інтереси виробництва – понад усе. Я пережив ситуацію з посухою, а тому вирішив утриматися від продажу насіння. Нині маємо власний добротний посівний матеріал. Схожість у межах норми. Сподіваюся, що не прогадав».
З поля у приміщення складу заїхав на розвантаження соняшнику автомобіль. Чисте, якісне насіння посипалося з кузова. Була вже п’ята година вечора, однак до завершення робочого дня було ще далеко.
Слід сказати, що Ірина (за першою спеціальністю теж агроном) і Володимир загорілися думкою створити посадки фундука на невгіддях села. Таким чином, людська думка здатна творити чудеса. Вже попрощавшись із гостинними господарями, подружжям Чабан, черговий раз подумав: «У житті досягають успіху лише небайдужі люди, мрійники й ентузіасти». З такими ми зустрілися в Ново-Комісарівці.
Олег ГАВРИЛЕНКО.
Фото автора.