Однією з найгостріших проблем сучасного світу стали розлучення. За статистикою у нашій республіці розпадаються 80 шлюбів із 100. Щоб допомогти якомога більшій кількості сімей, що дійшли до критичної межі, не переступити її, а зберегтися, Президент ПМР ще у 2018 році виступив з ініціативою надавати в місцевих органах запису актів цивільного стану (ЗАЦС) психологічну підтримку парам, які подають заяву на розлучення.
Відтоді у Кам’янці з подружжями, що мають намір розірвати шлюб, працює на громадських засадах заступник глави держадміністрації з соціальних питань Галина Трублаєвич. ЇЇ освіта за фахом (педагог-психолог) і 10-річний досвід практичної роботи в цій галузі допомогли зберегти не одну сім’ю.
«Шлюб може не складатися з різних причин, наприклад, несумісність характерів або відсутність взаєморозуміння… Інколи привід буває настільки незначний, що досить грамотної поради, щоб зберегти сім’ю. Її можуть надати старші родичі чи друзі з великим життєвим досвідом. Краще за все зробити це можуть психологи. Тільки звертатися до них у нас прийнято лише в найкритичніших ситуаціях. Загроза руйнування сім’ї – якраз така ситуація. Проте і в цьому випадку на консультацію до психолога записуються одиниці. Напевно, саме тому Президент нашої країни Вадим Красносельський, який послідовно обстоює зміцнення інституту сім’ї, доручив організувати в ЗАЦСах службу психологічної підтримки», – розпочала розповідь про роботу з парами, які вирішили розлучитися, Галина Андріївна.
Звичайна історія
Молоді люди прийшли в ЗАЦС із твердим наміром розлучитися, тому що він ревнує, дивлячись як вона чепуриться, збираючись на роботу. А там – чоловічий колектив. Причин для ревнощів, як йому здається, – більш ніж достатньо. Їй же робота подобається. Вона, нарешті, дістала можливість самореалізуватися. Молодий фахівець контактує в офісі з чималим потоком відвідувачів й упевнена, що має бути не лише компетентним спеціалістом, а й мати гарний зовнішній вигляд, адже мріє не тільки про щасливу сім’ю, а й про кар’єрне зростання. У кожного в парі – свої резони, обоє мають свою правоту, і ніхто не хоче почути іншу сторону. День за днем напруга в стосунках наростає. І пара вже не бачить іншого виходу, крім розставання…
Банально? Звичайно! Та чи замислювалися ви, що ревнощі – одне з найбільш руйнівних почуттів. Їх вельми складно контролювати. Вони гублять і саму людину, і будь-які стосунки. Саме через ревнощі (причому частенько необґрунтовані) розпадається величезна кількість шлюбів, а впоратися з цим згубним почуттям самостійно здатні лише одиниці. Декому потрібна грамотна психологічна допомога. Нашій парі повезло: Галина Трублаєвич допомогла молодим людям розібратися в причинах ревнощів, усвідомити їхню згубність, і підказала, як позбавитися від цього почуття. Удається таке лише за наявності взаємної пошани та довіри. Збудувати подібні стосунки непросто, але можливо. І потрібно для цього небагато: частіше розмовляти одне з одним, ділитися своїми емоціями, вислуховувати кохану людину, намагатися її зрозуміти, висловлювати свої думки, ставити запитання та чути відповіді. При цьому спілкуватися без докорів. Потрібно давати коханій людині свободу, не обмежувати її, адже справжня любов здатна жертвувати й віддавати.
«Розмова з цією молодою парою була довгою та непростою. Дала їм час осмислити почуте і запросила на ще одну консультацію, але більше вони до мене не прийшли, – розповіла Галина Андріївна. – Втім, і розлучатися роздумали. До ЗАЦСу завітали тільки через рік, щоб одержати свідоцтво про народження дитини».
Випадок зі щасливим фіналом?
Подружжя, що прожили у шлюбі не рік-два, а пару десятиліть, прийшло до ЗАЦСу писати заяву про розлучення. Не зійшлися, мовляв, характерами. Претензій немає. Дочка вже доросла. Начебто, причин боротися за шлюб теж немає.
«Факти не в’язалися зі словами. Дивним здавалося, що стільки років характерами сходилися, а тут раптом – перестали, – розповідає про нестиковку, що кинулася в очі, психолог. – Запропонувала чаю, завела розмову про повсякденне життя і з’ясувалося, що розлучатися чоловік із дружиною зовсім не хочуть. Вони вирішили, що офіційне розірвання шлюбу допоможе дочці, яка для них – сенс життя. Дівчина-студентка вирішила поєднувати навчання з роботою. Бажання похвальне, але є один нюанс. У вишах дозволяють вільні відвідини тим студентам, які влаштовуються працювати за профілем. Вважається, що це навіть допомагає в навчанні: теоретичні знання підкріплюються практикою. Наша ж студентка зібралася підробляти офіціанткою, й у вільних відвідинах занять їй обґрунтовано відмовили. Тоді в юній голівці народилася ідея: якщо будуть у неї складні життєві обставини – керівництво університету піде назустріч. І дівчина почала умовляти батьків фіктивно розлучитися, думаючи лише про свої інтереси й абсолютно не розуміючи, який це стрес для пари, що багато років живе у злагоді та щиро бажає допомогти улюбленій доньці».
Жертовність заради дітей – найприродніший для батьків стан. Та чи завжди потрібна жертва? Батькам (накрученим юною особою) здавалося, що вона неминуча. Однак психолог запропонувала з розлученням зачекати й спробувати розв’язати проблему якось інакше. Сама звернулася до керівництва Придністровського держуніверситету, пояснила ситуацію. Слід віддати належне, там зрозуміли ситуацію: дівчині (як виняток) дозволили поєднувати навчання з роботою не за фахом. І надумана причина розлучення зникла.
Терпіти не можна розлучитися
Де у цій фразі ставити кому, кожен вирішує сам. Позиція тих, хто бореться за збереження стосунків, очевидна. Та й приказка є: терпіння і труд все перетруть. А сім’я – це не лише кохання. Це і копітка праця – над собою та над стосунками. Це тільки в легендах люди знаходять свою другу половинку, а в житті ці «половинки» ще повинні одна до одної «притертися», щоб стати єдиним цілим. Отже, ставимо кому після першого слова? Не завжди. Є ситуації, які терпіти не можна. Наприклад, домашнє насильство.
Після перших невдалих стосунків жінка знову взяла шлюб. Здавалося, життя налагоджується. Хіба що тільки чоловік ніяк не міг порозумітися з її дитиною. Прискіпувався з будь-якого приводу, зривав на пасинкові роздратування. Жінка часом відправляла сина до своєї матері. Сподівалася: поступово чоловік до дитини звикне, перестане випліскувати на неї агресію. Вийшло ж усе інакше. Чоловік вирішив, що пасинку місце саме у бабусі. Хай, мовляв, з нею і живе, а ми свою сім’ю будуватимемо. Без «чужої» дитини. Жінка категорично відмовилася. Чоловік почав зловживати спиртними напоями, а випивши – піднімати на пасинка руку…
«Я не відмовляла жінку, яка вирішила розлучитися з чоловіком, що бив дитину. І будь-якій людині, що опинилася в подібній ситуації, пораджу розірвати стосунки якнайшвидше, – наголосила Галина Андріївна. – Звичайно, в пору закоханості не завжди можна розгледіти в партнерові тирана, якщо ж ви зіткнулися з домашнім насильством – не терпіть. Це помилкове рішення. Воно може призвести до найгірших наслідків – травм і навіть убивства. Від тирана треба бігти, рятуючи себе та своїх близьких, особливо дітей, які не в змозі самостійно дати відсіч, постояти за себе».
Що робити?
Робота психолога з сім’ями, що опинилися на межі розлучення, виявилася ефективною. Проблема в тому, що нині на таку допомогу можуть розраховувати лише ті пари, які вирішили розлучитися через ЗАЦС, а це досить-таки невелика кількість. Згідно з законом розірвати шлюб у ЗАЦСі за взаємною згодою може лише подружжя, що не має неповнолітніх дітей. В інших випадках розлучення здійснюється в судовому порядку. От із цими парами й потрібно працювати психологам, які знають, як боротися за збереження сім’ї. Інколи люди приймають поспішне рішення, про яке потім шкодують. І держава допомогла б запобігти розлученню, своєчасно надавши членам родини кваліфіковану психологічну консультацію.
Ще один важливий аспект – формування шанобливого ставлення до шлюбу та сім’ї. Така робота в республіці здійснюється, їй приділяється увага на всіх рівнях – від державного до громадського. Активно впроваджуються програми підтримки сімей: молодих, багатодітних, тих, що опинилися у складній ситуації. Через систему різноманітних заходів популяризуються родинні цінності. І нам, громадянам, треба бути уважнішими до кожної сім’ї: власної чи тієї, що мешкає поруч. Берегти всі ті добрі почуття, на яких базується родина. Піклуватися про міцність сімейних уз. Лише так зможемо здолати негативну демографічну тенденцію, що складається в сучасному світі.
Лариса ЛЕГКУН.