«Пасха», «Великдень», «Воскресіння Господнє» – усі ці найменування здавна використовуються нами для того, щоб сповістити про одне з найголовніших свят у культурі українського народу. Насправді це три різних свята, які історично переплелися та явили собою те одне, що ми звикли зустрічати й відзначати весною.
Витоки цієї величної події варто шукати ще в дохристиянські часи, коли 22 березня наші предки відзначали найголовніший день весни – Великдень. Урочисто святкуючи перемогу весняної пори року над зимовою, кожна родина пекла «великодні калачі» та фарбувала яйця, що пізніше трансформувалися у звичні для нас паски та крашанки.
Як не дивно, але юдеї теж ввели це свято у свій календар ще задовго до появи християнства. Цей день знаменував для них вихід з єгипетського рабства. Власне, саме слово «пасха», що походить з давньоєврейської мови, означає «вивільнення, проходження».
Основні канони та правила святкування Великодня були започатковані вже після Різдва Христа. Вселенський собор церков 325 року в м. Нікеї був скликаний головним чином задля того, щоб визначитися з датою урочистостей. Вирішили так: торжество має відбуватися у першу неділю, що слідує за першим повним місяцем після весняного рівнодення. Якщо дата збігається зі святкуванням Пасхи у євреїв, то православний Великдень переноситься на тиждень пізніше. Таких досить специфічних канонів дотримуються й донині.
Вербна неділя
Неділю, що передує Великодню, в народі називають «Вербною». Як оповідають християнські джерела, коли Ісус Христос в’їжджав до Єрусалиму на віслюкові, люди стелили перед ним дорогу пальмовим листям. Оскільки в кліматі України пальми не ростуть, то їх вирішили замінити саме вербою. Після святкової служби батюшка освячував біля храму вербове гілля. Першими в церкві намагалися вхопити вербу діти, адже найщасливіша доля чекала саме на того, хто зловить найбільшу кількість гілля. Потім молодь ходила вулицями з вербовими котиками й (торкаючись одне одного гілками) бажала всім зустрічним здоров’я, при цьому додаючи: «Не я б’ю – верба б’є, за тиждень Великдень, недалечко – червоне яєчко».
«Чистий» четвер, страсна п’ятниця та останні святкові приготування
Після Вербної неділі починається Страсний тиждень. Важко переоцінити його значення для побожних українців. Кожен день має свій певний символізм, але найважливіший відлік починається з четверга, що його в народі прийнято іменувати «чистим». Здавна в українських селах цей день асоціюється з прощанням із усім старим і зустріччю чогось нового, світлого. Люди викидають застарілий мотлох, білять хати, роблять генеральне прибирання. Вважається, що в цей день померлі повертаються на землю, щоб відсвяткувати Навський Великдень («Пасха померлих», від «нава» – загробний світ). У наступну неділю після Пасхи вони повертаються у рай-вирій.
Чистий четвер вважається днем весняного очищення. Здавна було прийнято до сходу сонця чистити худобу, прибирати у стайнях та коморах. Цього дня стригли дітей, аби волосся не лізло та пишно росло.
У Страсну п’ятницю слід утриматися від гучної музики, лайок і взагалі розібратися з власними думками.
У суботу перед Пасхою в обов’язки господаря входило підготування кошика для освячення наїдків – його промивали й сушили вдень на сонці, а ввечері наповнювали великодніми смаколиками та прикрашали рушником. Пізно ввечері прийнято було збиратися біля вогнища на церковному задньому дворі. Хлопчаки переповідали казки, легенди та пригодницькі байки.
Великдень та гастрономічні й писанкарські звичаї
Безсумнівно, на Великдень накривали багаті столи, тож кулінарних святкових традицій також існує чимало. Самі паски печуть у четвер або суботу. Цей процес має неодмінно супроводжуватися повною тишею і спокоєм в оселі. Серед тих, хто не має сімейних звичаїв випікання великодніх калачів, нині надзвичайно популярні паски, якими заставлені полиці магазинів. Кондитери демонструють неперевершену вправність в оздобленні обрядового хліба – пасок. Тут вам і цукати, й родзинки, мигдаль та глазур, шоколад та інші святкові смаколики.
Окремого слова варті й писанки. Орнаменти, що їх використовують у писанкарстві, мають дуже глибоке коріння. Деякі з них виникли ще в степах Причорномор’я й тісно пов’язані із сюжетами гаївок. Писанка також вважалася великоднім символом любові –найкращі з-поміж них дівчата дарували хлопцям, таким способом зізнаючись у власних почуттях. З писанками також організовували велику кількість дитячих забав і магічних ритуалів.
Окрім печених та сирних пасок, до великоднього кошика кладуть також крашанки, пиріжки, домашні ковбаси, м’ясо, хрін та іноді кагор.
Ніч перед Великоднем – найбільш урочиста й святкова, впродовж неї народ не лягає спати, щоб мати щастя й злагоду на наступний рік. У храмах служать всеношні літургії, а на ранок парафіяни розговляються й вітають одне одного традиційним «Христос воскрес!» – «Воістину воскрес!»
Кошик зі смаколиками православний люд освячує зрання в церкві, після чого йде додому на святкову трапезу – розговляння.
Ранкове розговляння у різних куточках України відбувається по-різному. Типовою варіацією цього звичаю є потрійне обходження господарем святкового столу. Тримаючи полумисок, наповнений свяченими стравами, та ставши обличчям до образів, господар розрізає на тарелі декілька освячених крашанок і підносить шматочок яйця до рота кожному членові сім’ї, приказуючи: «Дай, Боже, ще й на той рік дочекатися святого Воскресіння Христового в щасті та здоров’ї!» Такий обряд розповсюджений на Поділлі, Волині та Буковині.
На Наддніпрянщині та у західних областях України розговляються без особливих ритуалів. Основним правилом є намагання не впустити жодної крихти свячених наїдків додолу. Їх потім кидають у вогонь, «щоб миші не поїли». За народними забобонами, миша, яка з’їсть свяченого, перетворюється враз на кажана й буде літати над головою того, хто впустив на землю посвячене.
Зловживати спиртовими напоями під час розговин не варто (як і будь-коли, загалом), бо «як уп’єшся на розговинах, то цілий рік будеш ходити немов у півсні».
На Поліссі слідом за розговінням вмивалися, кладучи в миску дві червоні крашанки й мідну монету. Саму воду потім виливали на вогонь або у водойми. На Слобожанщині, закінчивши святковий обід, зазвичай ідуть на цвинтар і кладуть на могили крашанки та інші великодні наїдки.
«Обливаний» понеділок
У деяких регіонах України зберігається традиція обливатися холодною водою у Великодній понеділок, власне тому він так і називається – обливаний понеділок. Основою цієї «обливальної традиції» є віра в очисні якості води.
Традиції «поливаного» понеділка найповніше збереглися в Західній Україні. Цього дня хлопці обливають дівчат водою, а ті у відповідь дарують їм писанки або інші страви з великоднього столу. Ганьбою вважалося, коли чиюсь хату оминули та не полили тамтешню дівчину.
На Львівщині поливаний понеділок святкують і в наші дні. Наприклад, одним із місць, в яких влада офіційно дозволила обливання, стала площа Ринок, де всі охочі могли потім піти посушитися і зігрітися в найближчих кав’ярнях.
Третій день Великодня – день проводів свята. Молодь збиралася на танці, ігри та розваги, починалася так звана «вулиця» – молодіжні вечорниці просто неба. Вони тривають аж до
14 вересня – допоки не почнуться збори врожаю. Така традиція позитивно впливала на дружні (та й не тільки) стосунки.
Уляна БОНДАРЧУК.