Час ніколи не зітре з пам’яті народу Велику Вітчизняну війну 1941 – 1945 років, найважчу, найкровопролитнішу і найжорстокішу з усіх воєн. Вона стала для радянського народу справжнім випробуванням, люди згуртувалися перед обличчям загрози поневолення і знищення. Перемога була вистраждана, заслужена нашим народом, справжнім героїзмом і мужністю бійців і командирів Червоної Армії. Iмена ветеранів, які врятували світ від фашизму, назавжди вписані в історію.
Однією з них є ветеран Великої Вітчизняної війни Віра Андріївна Губарєва, яка поділилася з нашим кореспондентом своїми спогадами про доленосні роки в історії нашої держави.
Народилася вона на Харківщині, 26 жовтня 1924 року в селищі Великий Бурлук. Коли 1941 року розпочалася війна, Віра перебувала в Саратовській області, де закінчила дев’ятирічну школу. «Мене разом із подругами направили піонервожатою в піонертабір с. Андріївка. У суботу 21 червня і в неділю 22-го ми чекали дітей, але їх не було. Увечері в неділю надійшла важка звістка про те, що фашистська Німеччина напала на Радянський Союз», – згадує сивочола жінка-ветеран.
Віра разом із подругою Катериною Шапар вирушила до військкомату, щоб записатися на фронт добровольцями. Дівчатам відмовили, мотивуючи тим, що вони ще не досягли того віку, щоб іти на фронт. Під час евакуації, на переправі через річку Дон, наша героїня разом із подругою Катериною потрапила під бомбардування. Усі документи були втрачені.
Повернувшись до військкомату, Віра додала собі два роки й була зарахована до лав Червоної Армії медсестрою. Нелегкі випробування випали на її долю… Ешелон, в якому вона їхала на Воронезький фронт, атакували німецькі літаки-винищувачі. «Дорогою до Воронезької області, де базувався запасний полк, куди нас направили, нам довелося пережити наліт бомбардувальників. Німецькі стерв’ятники розбомбили два вагони, від людей залишилося суцільне місиво… Перший раз ми на власні очі побачили й пересвідчилися, яке то лихо – війна», – розповідає Віра Андріївна.
У складі військ Воронезького фронту в січні 1943 року вона звільняла Курськ і Харків від фашистських завойовників. Старшим сержантом медичної служби в 1944-му брала участь у боях у складі військ 3-го Українського фронту, який, перемагаючи німецькі війська, визволяв територію України та Молдавії. «Чудово пам’ятаю, коли ми звільняли Дубоссари, Григоріополь. У Тираспольський госпіталь я відвозила поранених. Тоді він розміщувався на території нинішнього Придністровського державного театру драми та комедії імені Н. С. Аронецької», –згадує вона.
У 1944 році, перебуваючи у складі військ 1-го Білоруського фронту, Віра Андріївна брала участь у боях за визволення Польщі.
Переможний травень 1945-го – закінчення війни – Віра Андріївна зустріла неподалік від Берліна, коли війська 8-ї гвардійської армії 1-го Білоруського фронту успішно штурмували Зеєловські висоти. Як згадує ветеран, дуже не хотілося загинути в кінці війни, не побачивши нашої Перемоги. Усе ж таки дочекалася! Вона добре пам’ятає той радісний день у житті всіх, хто воював, хто йшов до нього, довгоочікуваного, через кров і страждання. Пам’ятає радість наших бійців, сльози радості, салюти з усіх видів зброї.
У 1946 році Харківський обком партії направив Віру Андріївну працювати другим секретарем міського комітету комсомолу в місто Галич на Івано-Франківщині. Там вона зустріла молодого лейтенанта Веніаміна Губарєва, який став її чоловіком.
У 1971 році Віра вже разом із чоловіком переїхала на постійне проживання до Тирасполя, з яким пов’язала свою життєву долю. У 2002 році жінка поховала чоловіка, який помер через невиліковні онкологічні захворювання. Однак вона не втратила оптимізму, не мала на те права, тому що разом вони виховали доньку і сина…
Приємно було дізнатися, що Віра Андріївна читає нашу газету. Вона з молодих років пам’ятає і нині володіє українською мовою. «Хочу висловити глибоку вдячність редакції «Гомону» за цікаві матеріали, які з задоволенням читаю на сторінках газети», – сказала вона.
У святкові дні травня Віра Андріївна знову одягне дорогі нагороди: медаль «За бойові заслуги» та інші відзнаки за участь у боях проти фашистів. Колектив нашої редакції бажає ветеранові медичної служби Вірі Губарєвій довгих років життя та міцного здоров’я! Ваш подвиг назавжди залишиться в наших серцях!
Олександр ЗАЙЧУК.