На фронтах Великої Вітчизняної воювали 638 хрустовчан. 347 із них життям заплатили за Перемогу в найбільш жорстокій і кровопролитній зі світових воєн ХХ століття. Вони гинули під Москвою та Смоленськом, Псковом і Сталінградом, Курськом і Ленінградом, визволяючи Румунію та Польщу, Угорщину й Австрію, Німеччину тощо. Їхні імена увічнені на плитах Меморіального комплексу в Хрустовій.
Селяни, яким пощастило повернутися з фронту, і в мирному житті були героями: їхньою сумлінною працею відновлювалися населені пункти, відроджувалося народне господарство. Пам’ятати кожного з них – наш святий обов’язок, адже саме заради нащадків билося та працювало покоління переможців. Поспілкуватися з кожним фронтовиком, записати живі розповіді – таке завдання поставили перед собою музейні працівники, краєзнавці, пошуковці. Чимало інформації вдалося зібрати за 35 років і нашому сільському музею. Спогади учасників Великої Вітчизняної, їхні документи та фотографії стали чи не найважливішими експонатами.
Проте час безжалісний. І настав той момент, коли в Хрустовій не залишилося учасників Великої Вітчизняної, але збір інформації про земляків-фронтовиків не припинився. Віднині у пошуковій роботі задіяні члени сімей ветеранів. Вони охоче записують історії, які чули від батьків, дідів і навіть прадідів, передають у музей архівні документи й фото з родинних альбомів. Поповнила нашу експозицію сімейними реліквіями й Валентина Урсова – дочка фронтовика Михайла Ананія.
Михайло з’явився на світ через рік після Жовтневої революції. Саме вона відкрила перед тямущим хлопчиком спочатку двері сільської школи, а потім надала можливість здобути на курсах механізаторів одну з найбільш передових професій тієї пори. З дитинства привчений до селянської праці, він разом із батьками вже в 1932 році став членом колгоспу імені Ворошилова. Відслуживши в армії, повернувся до рідного села та влаштувався трактористом у тільки-но створену машинно-тракторну станцію. Здавалося, натхненній землеробській праці ніщо не в силах завадити. Тільки найдовший день 1941-го поставив хрест на мирному житті.
Як і більшість прикордонних жителів, Михайло майже три роки перебував під німецько-румунською окупацією. Сповна ковтнув того горя, що принесли на нашу землю фашисти. Бачив страти односельців. Змушений був непосильно працювати під наглядом озброєних румунів. Жив упроголодь і під страхом смерті. Лише стрімкий наступ Червоної Армії, що зібралася з силами, поклав кінець окупаційним стражданням і жахам.
На фронт Михайло Ананій потрапив разом з іншими хрустовчанами навесні 1944-го, але війни й на їхню долю вистачило з лишком. Боєць 1239-го стрілецького полку брав участь у звільненні правобережжя Молдавії, Румунії, Польщі та Німеччини. Бачив, як гинуть під ворожими кулями друзі. Опинився у ворожому полоні – і разом із товаришами за нещастям зумів із нього втекти…
Найбільш пам’ятною стала участь у прориві спеціально укріпленої смуги німців західніше Сандомира. Це польське місто було звільнене влітку 1944-го в результаті Львівсько-Сандомирської стратегічної військово-наступальної операції, що увійшла до так званих 10 сталінських ударів. Боротьба на самому Сандомирському плацдармі точилася чотири місяці. Рішучий наступ змінявся обороною, під час якої червоноармійці протистояли фашистським танковим дивізіям, підтримуваним піхотою. 12 січня 1945 року плацдарм став точкою наступу головних сил 1-го Українського фронту. Так розпочалася Сандомирсько-Сілезька операція, в результаті якої радянські війська, розгромивши до десяти дивізій противника, повністю звільнили південну частину Польщі, вийшли на р. Одер, перенісши таким чином воєнні дії на територію Німеччини.
Ратний подвиг Михайла Ананія був відзначений медаллю «За Перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 рр.». На честь 40-річчя Перемоги за хоробрість, стійкість і мужність, проявлені в боротьбі з фашистськими загарбниками, він був нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня.
У Хрустову Михайло Ананій повернувся лише навесні 1946-го. Після довгої перерви знову вивів у поле свій трактор… З рідним колгоспом нерозривно була пов’язана вся його повоєнна біографія: вивчав нову техніку, передавав накопичені знання та практичний досвід молоді, очолював одну з тракторних бригад. Декілька років поспіль Михайло Матвійович перемагав у соціалістичному змаганні. За відмінну роботу і зразкову дисципліну не раз був заслужено нагороджений, зокрема орденом Трудового Червоного Прапора та срібною медаллю ВДНГ СРСР.
Ветеран війни та праці Михайло Ананій, вийшовши на заслужений відпочинок, залишив рідному селу гідну зміну – трьох синів і двох дочок. Разом із дружиною Євгенією, яка була йому віддана до кінця свого життя, прищепили дітям любов до праці на землі. Сини Василь і Андрій працювали в рідному колгоспі трактористами. Дочка Ганна пройшла шлях від рахівника до бухгалтера. Вже на заслуженому відпочинку, виконувала обов’язки старшого інспектора відділу кадрів колгоспу «Путь Леніна».
Результати праці Олександра Ананія широко відомі не лише на Кам’янщині, а й у всьому Придністров’ї. Це під його керівництвом рільнича бригада вирощує знамениті хрустовські овочі, кавуни та дині. Молодша його дочка Валентина – солістка заслуженого колективу «Хрустовчанка», що здобув добру славу далеко за межами ПМР.
Давно не стало Михайла Ананія, але діти й досі пишаються своїм батьком, передають добру пам’ять про його бойові подвиги й трудові звершення внукам і правнукам.
Усі ми – спадкоємці солдатів-переможців – повинні свято зберігати пам’ять про тих, хто захистив і врятував нас від поневолення та фізичного знищення, дав можливість жити й працювати під мирним небом.
Алла ВЕРЛАН,
завідувач музею с. Хрустова.