Разом з директором ТОВ «Агро-Ралком» Володимиром Ратушняком делегація фахівців і кореспондентів під’їхала до поля, на кромці якого зупинився потужний трактор «Ростсельмаш-2375». Ця багатотонна техніка, забезпечена комп’ютером і сучасними датчиками, завдяки спареним колесам практично не залишає слідів на полі, проста в управлінні.
Ідеш по землі як по пуховій перині
Володимир Іванович із задоволенням показав, наскільки глибоко без особливої напруги входить в землю саморобний щуп. Копнувши злегка невеликою лопаткою, звернув увагу на структуру ґрунту, наявність черв’яків. Зі знанням справи заговорив про способи обробки ґрунту і вирощування сільськогосподарських культур. Взявши жменю землі, з гордістю сказав: «Понюхайте, земля грибами пахне. Ідеш по ній, як по пуховій перині». У цьому полягало його захоплення родючістю ґрунту. Пожнивні залишки та падалиця, що виконує роль сидератів, створили на ньому верхній шар, переробляючи який, черви заносили поживні речовини в гли-бину. Причіпний агрегат до ростсільмашівського чуда виробництва одеської фірми «Велес-агро ЛТД», що являє собою культиватор-глибокорозпушувач-рослинопідживлювач, як коротко та ємко охарактеризував одеську техніку Володимир Іванович, вже зробив на значній частині поля розпушування на глибину 35–40 см, вніс добрива на глибину 16 см, а слідом шпорові катки накочують землю, щоб зберігалася волога. Навесні тут буде посіяна кукурудза. У минулому посушливому році пшениця на цьому 47-гектарному полі на богарі дала 20 ц/га. У попередні роки Ратушняк був першим у республіці аграрієм, який посіяв стійку до посухи, хвороб і стресів озиму пшеницю сорту «Акратос» німецької селекції. Минулого року після люцерни на полі 120 гектарів її урожайність досягла 100 ц/га. Сам колос великий – 50–60 великих зерен, маса його насіння досягала понад 40 грамів. Рибницькі аграрії у 2019 році стали кращими в республіці з урожайності зернових першої групи, отримавши врожай пшениці в середньому 46,1 ц/га. Чемпіоном серед чемпіонів з урожайності пшениці стало ТОВ «Агро-Ралком».
Не треба доходити до фанатизму
«На цій ділянці був посіяний «Акратос», думав, що зовсім нічого не отримаємо. Дуже сухий був ґрунт. До початку травня опадів навесні не було. Сходи все-таки розкущилися. На цьому зростання зупинилося, – розповів Володимир Іванович. – «Акратос» відрізняється від сортів одеської селекції, які відразу ж за несприятливих умов «скидають братів» у колосі, він починає притискатися до землі, перестає рости вгору. Пізніше скидає частину листя і лише потім починає позбавлятися «братів».
Однак рік на рік не приходиться, треба мати весь набір агрегатів і діяти не за шаблоном, а орієнтуватися на ситуацію. Глибокорозрихлювач теж можна використовувати не завжди». В ході бесіди у мене склалося враження, що Володимир Ратушняк – аграрій з агрономічною освітою та багаторічним практичним досвідом. Наступна його фраза спочатку викликала здивування, а потім захоплення своєю точністю і гостротою мислення: «У землеробстві, а також в інших видах діяльності, не треба доходити до фанатизму. У мене це виходить, тому що я не агроном, а електрик за фахом. Агроном – як професійний музикант, грає по написаній партитурі. Я ж подібний до музиканта-любителя, який на слух підбирає мелодію. У мене виходить своя «мелодія» землеробства. Торік, у посуху, взагалі не обробляв землю, сіяв навіть поперек торішніх посівів. Адже кожне втручання в землю позбавляє її 2-3 мм вологи, а що це означає для родючості, добре розтлумачили класики науки про землеробство.
У мене всі поля – на схилах. Коли в травні пролилися великі дощі, глибоке розпушування сприяло тому, щоб уся волога ввібралася в землю. Уявіть собі, нині кабани не можуть зайти на поля, бо вони настільки пухкі, що звірі провалюються у ґрунт».
День здивувань у Рибницькому районі
Перебування в Рибницькому районі та, зокрема, в «Агро-Ралком», можна було б назвати днем здивувань. Я підійшов до тракториста, щоб познайомитися. Виявилося, глибоке розпушування, керуючи трактором, робить Вадим Володимирович Ратушняк – син Володимира Івановича, який закінчив Рибницький політехнічний технікум, працював в автобусному парку, навчився розбирати та збирати двигуни з заплющеними очима. Потім на факультеті технології машинобудування ПДУ він освоїв комп’ютерну техніку і програмування. Словом, став докою як у «залізі», так і в «тонкій» техніці – комп’ютерній. Побував хлопець у Прибалтиці, надивився там «красивого» життя, в результаті, почувши батьківські поради, став йому надійним помічником. Вадиму, який має серйозну технічну підготовку, Володимир Іванович може спокійно довірити сучасну дорогу техніку.
Гордість сім’ї – предки-фронтовики
Чи міг уявити собі прадід Вадима Карпо Гнатович Ратушняк, який на початку ХХ століття разом з батьками переселився з України в Кам’янський район Придністров’я, скориставшись аграрною реформою Столипіна, яка дозволила селянам виходити з сільських громад, що його правнук керуватиме технікою потужністю понад 400 кінських сил.
У селі Мердешти Карпо Гнатович до війни встиг організувати перший колгосп. Потім хоробро бився на фронтах Великої Вітчизняної. Не довелося йому дожити до Перемоги. У родині Володимира Івановича та його дружини Наталії Василівни свято бережуть пам’ять про воїнів-фронтовиків Карпа Гнатовича Ратушняка і Сельверста Васильовича Кузика.
Карпо Гнатович служив у «нічному» батальйоні. Коли інші після денних боїв відпочивали, їхній підрозділ вів бої. Один із земляків розповідав, як загинув К. Г. Ратушняк. Це сталося в Польщі. Карпо заскочив до них в окоп за махоркою. Повертаючись, вліз на бруствер, і в цей час поруч розірвався снаряд –так він загинув.
«Батько моєї мами Віри Сельверстовни С. В. Кузик повернувся з фронту, працював ковалем. Запам’ятався цей могутній чоловік величезними теплими долонями, які часто гладили мене по голові. Збирав він нас, усіх онуків, і розповідав різні історії, – згадує Володимир Іванович. – Голос у нього був такий гучний, що вся округа чула його розповідь. Моя мама гарно співає, мабуть, голос успадкувала від нього. У голодовку біля паркану дідівської хати втратила свідомість дівчинка. Так, крім своїх сімох, у діда з’явилася ще одна дитина. Дід робив з металу чудові ковані вироби».
Ми анітрохи не здивувались, коли дізналися, що Володимир Іванович разом з Вадимом упорядкував пам’ятник воїнам у селі Василівка. Члени цієї родини по-іншому робити не можуть. Нині на меморіальній плиті викарбувані прізвища двох похованих тут бійців, а на іншій плиті, встановленій В. Ратушняком – список селян, які загинули в роки Великої Вітчизняної війни.
Безбатченки – наслідок післявоєнного часу. Дружина Карпа Гнатовича сама виховувала дітей. Десятирічним хлопчиком Іван, майбутній батько Володимира Івановича, стояв на бороні й керував кіньми, їздив у ліс за дровами, словом, виконував чоловічу роботу. Пізніше став механізатором, ні від якої роботи не ухилявся, багато років обробляв колгоспні поля отрутохімікатами, підживлював посіви. Як одному з кращих довіряли йому перші трактори МТЗ, К-700 і К-701, які надходили в колгосп. «До батька в будь-який час могли прийти люди по допомогу, – зауважує Володимир Іванович. – Ні вдень, ні вночі він не відмовляв нікому. І нині до всього ставиться з відповідальністю, до всього йому є діло, не проходить мимо, якщо бачить десь непорядок».
Склалося враження, що в сімействі Ратушняків захоплення технікою й сільським господарством передається на генному рівні. Володимир Іванович розповів, що онук Денис, ще зовсім маленький, із задоволенням годував тварин на фермі, їздив з ним по полях, а нині у свої 12 років навчився керувати автомобілем. Посидіти за кермом улюбленої техніки – для нього вище задоволення. Та й онучка Кіра від нього не відстає. Глава «Агро-Ралкома», упевнений, що й онуки гідно продовжуватимуть сімейну справу.
Без тваринництва рослинництво буде однобоким
Не один рік діє на підприємстві тваринницька ферма. Функціонувати вона почала понад 10 років тому, коли Володимир Іванович виводив з кризи Рибницький цементно-шиферний комбінат, як завжди віддаючи справі максимум сил і енергії.
Тут слід повернутися в минуле. Володимир Ратушняк ніколи не цурався ніякої роботи, завжди ставив перед собою конкретні завдання. За освітою енергетик, після повернення з армії він зрозумів: щоб гідно жити, треба працювати в поті чола. Влаштувався в ЖКГ простим електриком і поставив собі за мету – заробити й одержати квартиру. Маючи п’яту категорію доступу, був відповідальним за електробезпеку на ринку, в декількох магазинах; організував торгову точку на міському озері. Коли включився у цементно-шиферний бізнес, розвинув клієнтську мережу. Вивчив можливості заводу і зрозумів, що камінь спотикання – відсутність газу. Почав шукати можливості прокладення газової магістралі на прийнятній основі. Зустрічі, переговори сприяли створенню спільної організації, яка уклала договір з російським «Газпромом», одержувала природний газ для всього Придністров’я і розраховувалася за нього. Завдяки цьому РЦК дістав друге дихання, а десятки городян – можливість утримувати свої сім’ї. Тоді й створив Ратушняк тваринницьку ферму, щоб годувати заводчан. Про перипетії того часу, налагодження виробництва, виховання колективу в період запуску шиферного цеху, виявлення чорних схем у виробництві, боротьбу за завод, за його рентабельність, гідну зарплату працівників, про газову проблему Володимир Іванович може говорити годинами, адже це один із важливих, напружених і навіть небезпечних для життя періодів.
Викреслити з долі все пережите неможливо
Колишньому десантникові Володимиру Ратушняку, дійсно, довелося нелегко. Як мужня людина, він не сховався від життєвих бур у тихій гавані, а лише змінив профіль діяльності, з ентузіазмом узявся за не менш нову для нього аграрну справу. Реально розсудив: завод та інші об’єкти можуть купити, відібрати, зруйнувати тощо. Земля-годувальниця у нас не продається, і як співав великий бард Висоцький: «Материнства не взяти у землі, не відняти, як не вичерпати моря», тому став серйозно розвивати й тваринництво, і землеробство.
До речі, свого часу, крім м’ясного напряму – значного поголів’я свиней та ВРХ (великої рогатої худоби) на відгодівлі – вів і молочне тваринництво. Складнощі того періоду з реалізацією молока призвели до скорочення молочного стада. Нині його поголів’я забезпечує лише потреби підприємства молочнокислою продукцією. Варто сказати, що «Агро-Ралком» розвиває і громадське харчування, має кафе і постачає обідами приватні підприємства міста. Страви з екологічно чистих продуктів, вироблених ТОВ, у тому числі й з м’яса, виготовлені майстерними кухарями, мають великий попит. Володимир Іванович наголосив: «Ви не куштували такої свинини, як наша. Ми не годуємо поросят ніякими добавками, адже є крейда, вапняк, відходи пшениці, кукурудзи, ячмінь, макуха. Лише 2-3 рази робимо тваринам ін’єкції заліза. Годуємо рік до забійної ваги, а не 5-6 місяців, як це робить більшість, використовуючи різні добавки для кормів. Наше м’ясо навіть пахне по-особливому». У сучасних упаковках індивідуальні порції розвозять клієнтам. Коли настав час обіду, ми змогли оцінити те, що їдять щодня в кафе та отримують на робочих місцях вдячні рибничани. Цим напрямком діяльності «Агро-Ралкома» керує Наталія Василівна. У всіх галузях підприємства постійно трудяться близько 50 осіб. У сезон збирання врожаю кількість працівників зростає.
Намагався Володимир Іванович залучити в агровиробництво й дочку Галину, яка закінчила Київський національний економічний університет. Однак вона зізналася, що їй більше подобається робота з молоддю, чим вона нині й займається. Галина – учасниця волонтерського руху в період Сочинської спортивної олімпіади, сама захоплюється спортом. Вона порадувала батьків онуком Данилом, прекрасним математиком, люблячим техніку, та внучкою Кірою.
Однак не тільки сімейними проблемами живе В. Ратушняк. Серед рибничан він відомий як дбайливець за потреби людей та екологію навколишнього середовища. В період роботи на цементно-шиферному заводі сприяв передачі шести вагонів цементу на створення міського храму, надавав допомогу й іншим православним об’єктам, зокрема Кіцканському монастирю, навчальним закладам та установам культури району і міста. Три скликання поспіль обирали його депутатом райміськради. Він допомогає не тільки жителям та установам свого виборчого округу. Володимир Іванович безкорисливо робить маленькі й великі справи заради людей на території населених пунктів, до яких прилягають поля ТОВ «Агро-Ралкомом». Наприклад, у с. Совєтське за його сприяння споруджено та оснащено будинок ФАПу (про це повідомляє вивіска перед входом у приміщення). Створений ФАП і в селі Василівка. У кожному із сіл є безліч слідів доброї волі Володимира Івановича. Тому з такою привітністю прийняли його в середній школі с. Совєтське, де ми побували в пошуках відомостей про графа Павла Петровича Трубецького, який зробив значний внесок у розвиток сільського господарства в нашому регіоні та в цілому в розвиток передової агрономічної науки. Та це вже окрема розповідь.
На іншому масиві, куди Володимир Іванович привіз обід, механізатори вели посівну пшениці. Комплекс посівних агрегатів вміло обслуговували хлібороби, які досконало знають свою справу. Засновник разом із колективом «Агро-Ралкома» вже живе надіями наступного року.
Олег ГАВРИЛЕНКО.