Кожному з нас, хоч раз у житті, доводилося набирати номер телефону «103» в надії на порятунок. В екстрених випадках, коли виникає загроза здоров’ю, а то й життю, ми хвилюємося, нервуємося, переживаємо і віримо в те, що нас врятує «добрий лікар Айболить», який примчить на супер-швидкому спеціальному автомобілі. I не замислюємося, хто вони – люди, на допомогу яких ми так очікуємо, і не знаємо, що служба швидкої допомоги існувала не завжди. Отже, вона має свою історію.
Історію, яка переносить нас на кінець XIX століття, коли в Москві 28 квітня 1898 року відкрили перші станції швидкої допомоги, й було їх дві. Декількома роками раніше такі служби з’явилися у Відні, Берліні та Лондоні.
У Києві станцію швидкої допомоги було відкрито 1902 року, наступного 1903-го – в Одесі, 1910-го – в Харкові. Перша карета швидкої допомоги, яку харків’яни побачили на вулицях свого міста, була запряжена парою коней. Сидіння з козирком призначалося для трьох осіб: їздового, санітара, який у нічний час за допомогою ліхтаря відшукував потрібний номер будинку. У цю бригаду входив ще санітар, який мав при собі спеціальний дзвіночок, яким сповіщав перехожих сигналом «Стережись». Основним завданням служби було надання безкоштовної медичної допомоги у нещасних випадках, які траплялися на вулицях міста, у громадських місцях і на виробництві. Забавно, проте перші московські карети швидкої допомоги, перш за все, рятували п’яних людей, які перебували на вулиці в непритомному стані.
З чого починалася служба порятунку в нашій столиці, та як функціонує ДУ «Республіканський центр швидкої допомоги» (РЦШД) у році 2021-му, наш кореспондент попросила розповісти Євгена Калалба – головного лікаря цієї установи.
– Євгене Віталійовичу, чи знайомі Ви з історією становлення служби швидкої допомоги в нашому місті?
Є. К.: Звичайно, це питання мене цікавило з того самого часу, як я прийшов сюди працювати. Мені пощастило знайти деякі документи. Перші дані, що стосуються роботи пункту з надання невідкладної допомоги нужденним, у нас збереглися за 1944 рік. Відомо, що на той час він розташовувався у підвалі поліклініки № 1 і складався з однієї фельдшерської бригади, яка поспішала на виклики на звичайному возі, запряженому кіньми. Нічого іншого не було.
У 1958 році відділення перевели на вулицю Шевченка до будинку № 2. Його штат збільшився до двох фельдшерських і однієї лікарської бригади. Того ж року їх забезпечили автотранспортом – то був один «Studebaker» і два автомобілі «ЗІЛ».
– Коли «швидка» перейшла до своїх нинішніх «апартаментів»?
Є. К.: До переїзду на вул. Суворова, 33, де ми нині дислокуємося, було ще одне переселення: у 1961 році відділенню швидкої допомоги Тираспольської міської лікарні надали невеличку непоказну будівлю на вулиці Свердлова, 43. (Тепер на тому місці, що недалеко від 16-поверхового будинку поряд з музеєм штаба-бригади Г. Котовського і дитячого майданчику, стоїть трансформаторна будка). У відділенні працювали дві лікарські бригади: одна для дорослих, друга для дітей, так звана педіатрична. У розпорядження медиків дісталися автомобілі «УАЗ» та «Латвія».
У 1978 році була утворена Тираспольська станція швидкої медичної допомоги. З 1985 року жителів Тирасполя і прилеглих населених пунктів обслуговувати вже 16 лікарських і дві фельдшерські бригади. З-поміж них були виділені спеціальні бригади: кардіологічна, психіатрична і педіатрична. Протягом доби медичну допомогу встигали надавати 200–250 адресатам. Значно збільшився автопарк установи, у складі якого був і реанімобіль. З 2001 року Тираспольська станція швидкої медичної допомоги була перейменована в ДУ «Республіканський центр швидкої медичної допомоги».
– Як змінювався автопарк в очолюваній Вами установі?
Є. К.: Були часи, коли наші медики виїжджали на виклики на автомобілях «Нива», РАФ, УАЗ і «Газель». У 2009-му ми дістали дві санітарні машини марки Mercedes-Benz, одна з яких була реанімобілем. З тих пір наш автопарк періодично поновлювався і поповнювався машинами Форд, Mercedes-Benz і Volkswagen. На сьогодні, завдяки фірмі «Шериф», яка в лютому поточного року додала, до вже наявних, шість автомобілів швидкої допомоги, ми можемо поставити крапку в питанні укомплектування майже всього автопарку швидкої допомоги республіки. У нас є і реанімобіль для дорослих, і неонатальний. Крім автомобільного парку, значно оновлена матеріальна база, в результаті чого бригади озброїлися сучасним лікувально-діагностичним обладнанням.
– Ви почали тут працювати з 2004 року. Хто Ви за фахом і чим привабила Вас робота на такій складній, непростій ділянці?
Є. К.: За фахом я лікар-терапевт, інтернатуру закінчив при РКЛ. З 2004-го почав працювати лікарем виїзної бригади швидкої допомоги, пройшовши шлях до головного лікаря цієї установи. Робота приваблює своєю різноманітністю, постійними пошуками чогось цікавого, непізнаного раніше. Працюючи на такому відповідальному напрямку, кожен із нас відчуває себе більш впевним у власних силах. Та й до колективу звик.
– Як Вам працюється тепер, в умовах пандемії?
Є. К.: Пандемія COVID-19, що переросла в глобальну кризу на початку 2020 року, стала серйозним випробуванням для всіх лікарів і внесла свої корективи в життя кожного. Співробітники та фахівці служби швидкої медичної допомоги стали одними з перших, хто почав протистояння новій інфекції. Було, що нам доводилося виїжджати на виклики до 400–450 разів на добу. На сьогодні їх поменшало до 250. Але наші медики завжди готові прийти на допомогу, їхні графіки залишаються «бойовими». Вважаю, що вони заслуговують на велику повагу.
– Які у Вас плани на майбутнє? Про що Ви як головний лікар мрієте?
Є. К.: Загалом, у нас повністю оновлений автопарк, але ми мріємо, щоб наші машини, нарешті, перебралися з вулиці в теплі гаражі, а працівники мали комфортні умови для відпочинку під час чергування. Сподіваємося, що Фонд капвкладень на наступний рік знайде кошти на реалізацію всіх задумок. Це питання вже обговорювалося на рівні МОЗ. Віримо, що ковід відступить і плани втіляться в життя.
– Від імені редакції нашої газети вітаю Вас з професійним святом. Нехай здійсняться Ваші мрії.
Є. К.: Дякую, а вашим читачам – міцного здоров’я та якомога менше причин для виклику наших супер-швидких сучасних автомобілів.
Аліса КОХАНОВА.