Марія вийшла заміж, коли їй було вже тридцять. Трудилася вона ткалею на великому льонокомбінаті. Її цінували: щороку профспілка заохочувала кращу робітницю путівкою на Чорне море. Там вона й познайомилася з майбутнім чоловіком, який виявився з її міста.
Стрункий, білявий, синьоокий, завжди у світлому костюмі та білій сорочці з краваткою, Володимир працював викладачем у технікумі й пишався, що жінки супроводжують його зацікавленими поглядами. Приятельки подейкували: «Бачиш, дарма, що в дівках засиділася. Зате якого чоловіка висиділа».
Красень вже після року подружнього життя почав ображати дружину, дорікати, що вона ніяка не жінка, а просто колода з очима. Сусіди принагідно (хто з ввічливості, а хто, щоб боляче вразити) співчутливо запитували та прискіпувалися до матері Марії, що донька ніяк не зробить її бабусею по трьох роках заміжжя.
Марія дуже переживала, що не може завагітніти, та згодом, після ретельного обстеження у лікарів, довідалася, що цілком здорова і може народити дитину. А от чоловік, якого ледве вдалося усіма правдами й неправдами «затягнути» на огляд до фахівців, одержав довідку, яка підтверджувала саме його безпліддя. Самолюбство Володимира бунтувало. Він же мужчина, зі своїми обов’язками справляється…
У ті часи про ЕКЗ (екстракорпоральне запліднення) не знали. Тому сам Володимир запропонував, що під час відпочинку в санаторії, куди вони останнім часом їздили удвох, він заплатить якомусь чоловікові, щоб той переспав з його дружиною. Треба було знати Марію. Вона завжди вражала своєю скромністю, чистотою, не гуляла із сторонніми мужчинами. Наважитися на ганебний вчинок її змусив чоловік, який вже не давав їй спокою. Марія завагітніла. Домовилися, що ніхто не повинен знати цю сімейну таємницю. Хто ж розповідає про такі речі?
Минав час, і чоловік, сам нездатний до батьківства, почав ганьбити свою дружину. Розповів спочатку своїй матері, яка «по секрету» поділилася з сусідами, потім сповістив друзів, що жінка його зрадила та «нагуляла» живота. Він її ображав, обзивав лайливими словами та час від часу розпускав руки. Марія невимовно страждала, всі сусіди, дивлячись, як збільшується вона в об’ємі, відкрито сміялися й ніскільки їй не співчували. Як же, гуляща баба! При живому чоловікові…
Жінка мужньо трималася до шести місяців. Потім сама поїхала в пологовий будинок для штучного переривання вагітності. Там її умовляли залишити дитинку, але вона була твердою у своєму переконанні – додому має повернутися без живота.
Лікарі з болем у серці викликали штучні пологи. Дитинча, якому так і не довелося побачити білий світ, трошки поворушилося та й затихло назавжди. Марії сказали, що в неї був здоровий, з нормальним розвитком хлопчик, він міг би жити…
Знищена фізично і морально, Марія пролежала в лікарні, майже не рухаючись, кілька тижнів. Повернулася додому схудла, з проваленими глибоко очима, ні з ким не розмовляла. Чоловік, який дізнався, що в неї був хлопчик, знову її звинуватив, ніби вона сама вбила їхню дитину. Щодня кричав, що не хоче бачити поряд убивцю свого сина, забувши, що сам привів до такої розв’язки.
Коли у сусідів Марії народився синок, вона почала приходити до них мало не щодня. Сиділа біля ліжечка, спостерігала, як він бавиться, приносила якісь іграшки немовляті, й завжди підраховувала, що її синочку вже було б стільки ж місяців, як і сусідському малюкові. Жінка стала неначе тінь. Вона ж так довго марила дитинкою, заради неї терпіла знущання свого красеня, фізичну близькість зі стороннім чоловіком, який подарував їй надію стати матір’ю. Все її щастя, вся її радість загинули разом із тим ненародженим дитинчам, якого вона позбавила життя через недолугість свого близького оточення. Вона не переставала відчувати себе вбивцею. За рік дорогою на роботу Марія померла від серцевого нападу.
Iрина МАСЛОВА.
Фото з вiдкритих джерел.