Збереження історичної правди – одне з насущних завдань людства. Тільки досконально знаючи своє минуле, ми не дозволимо нікому його спотворити. Героїчні й трагічні сторінки історії однаково важливі. Подвиги предків учать нас справжньому патріотизму, любові до рідного краю, а пізнавши ціну перемог, усвідомлюємо важливість миру в усьому світі. Збереження пам’яті про Велику Вітчизняну війну, про всіх солдатів-переможців стає справою честі для всіх країн і народів, для кожного з нас. У багатьох державах, які належали раніше до складу СРСР, уважно вивчають історію Великої Вітчизняної, свято шанують подвиг фронтовиків і увічнюють пам’ять про них. 6 травня в столиці Білорусі урочисто відкрили пам’ятник нашому земляку Івану Солтису.
Найвідоміший кузьминчанин
Іван народився 5 вересня 1923 року в селі Кузьмин Кам’янського району, в сім’ї українців Сидора і Февронії Солтис. Закінчив початкову школу, потім працював у колгоспі.
Коли почалася Велика Вітчизняна, Кузьмин, як і інші прикордонні території, опинився під німецько-румунською окупацією. Івана разом із багатьма працездатними жителями загарбники погнали на будівництво дороги від села до Кам’янки. Там-то парубок і познайомився з керівником районної підпільної організації Яковом Кучеровим. За його дорученням почав поширювати листівки зі звістками з фронту в рідному Кузьмині та навколишніх селах.
У квітні 1944 року, після звільнення краю від окупації, Іван разом із 275 односельцями був призваний у Червону Армію. На початку травня, після навчання в запасному полку 2-го Українського фронту, з маршевою ротою він був направлений на передову. Бойове хрещення Солтис прийняв під час форсування річки Дністер в районі Рибниця – Резина. У першому ж бою був поранений і потрапив у госпіталь, а після лікування, що тривало два місяці, направлений у 548-ий стрілецький полк 116-ої Червонопрапорної ордена Кутузова Харківської дивізії. У його складі юний кулеметник брав участь у звільненні України, Білорусії та Польщі.
Підрозділ, у якому служив червоноармієць Солтис, 10 лютого 1945 року отримав наказ форсувати річку Бобер і опанувати сілезьким населеним пунктом Луїзенталь (нині територіально належить Польщі). Вранці 11 лютого після артпідготовки передові загони почали наступ. Одним із перших протилежного берега досяг Іван. Вогнем свого ручного кулемета він прикривав переправу товаришів. Форсувавши річку, батальйон перейшов в атаку, увірвався в Луїзенталь. Під час штурму міста Іван гранатами подавив кулеметний розрахунок противника. Проте інший кулемет, укритий у довготривалій вогневій точці, продовжував стріляти. Солтис, уже будучи пораненим, зібрав останні сили й закрив амбразуру своїм тілом…
Загиблий кулеметник був похований на місці боїв. Звання Героя Радянського Союзу Івану Сидоровичу Солтису присвоєно посмертно 10 квітня 1945 року Указом Президії Верховної Ради СРСР.
Ім’ям героя названі…
Ім’я легендарного земляка присвоєне Кузьминській школі, в якій Іван учився, та Кам’янському політехнічному технікуму. У жовтні 1976 року на Миколаївському суднобудівельному заводі зійшов зі стапелів вантажний корабель, удостоєний імені Івана Солтиса. Ім’ям героя названі вулиці не лише в рідному Придністров’ї, а і в Молдові, Росії, Білорусі.
У Мінську вулиця Солтиса розташовується в одному з найбільших районів міста – Партизанському. Він будувався в повоєнний час, то й недивно, що тут переважають меморіальні топоніми, які увічнили імена людей, що залишили значимий слід в історії – героїв Великої Вітчизняної, політичних діячів, видатних митців… Вулиця Солтиса – це майже три кілометри житлових будинків, соціальних установ і підприємств. Наприклад, тут розташовані Мінський молочний завод № 1, найбільше тролейбусне депо і технопарк.
У 1976-му, коли вулицю удостоїли імені героя, на ній була встановлена меморіальна дошка з барельєфним зображенням Івана Солтиса і коротким описом його безсмертного подвигу. Слід віддати належне жителям мікрорайону: про героя вони добре знають. Готуючи цю статтю, я багато працювала з мінськими новинними ресурсами. Читала публікації інформагентств і газет, дивилася телесюжети. В одному з них кореспондент зупиняв мінчан, які прямували повз, запитанням: «На честь кого названа вулиця?» Усі відповіді були не просто правильними, а розгорнутими та змістовними. Городяни розповідали про червоноармійця Солтиса, його солдатський шлях і подвиг, здійснений за три місяці до Перемоги. Лунали слова щирої подяки за свободу і мир…
Мінчани пам’ятають історію та шанують людей, які написали найяскравіші її сторінки, завдяки копіткій діяльності з патріотичного виховання. Покоління за поколінням зберігають вони історичну правду про минуле рідної землі. Торік Білорусь широко відсвяткувала 75-ліття Великої Перемоги. На честь цієї дати відбулося чимало заходів. Зокрема, столичній середній школі № 223 (розташованій за адресою: вул. Солтиса, 42) присвоєне ім’я Героя Радянського Союзу Івана Солтиса.
Робота над пам’ятником
У ювілейному році також ухвалили рішення і про спорудження в Мінську пам’ятника нашому землякові, що повторив подвиг Олександра Матросова. З такою ініціативою виступив посол Молдови в Білорусі Віктор Сорочан. Кошти на виготовлення та установку пам’ятника самовідданому героєві збирали білоруси та представники молдавської діаспори в цій країні. Словом – усі, хто знає про подвиг І. Солтиса.
У Мінську був оголошений конкурс ескізних проектів на створення пам’ятника. Переможцем став скульптор, поет і перекладач, основоположник сучасної каратинської літератури, народний художник Чечні, заслужений художник Дагестану, композитор і громадський діяч Хізрі Асадулаєв. Уродженець Дагестану, він живе в Мінську майже 40 років. Тут і став справжнім митцем.
«Коли оголосили конкурс на створення пам’ятника Солтису, з цікавістю взявся до роботи. Велика Вітчизняна війна торкнулася багатьох людей. Навіть у мене на історичній Батьківщині, високо в горах. Мій дядько пропав без вісти, дядько моєї дружини загинув, односелець став Героєм Радянського Союзу, – розповів Хізрі Газієвич. – Коли розпочав вивчати матеріали про Солтиса (його біографію, як і де воював) – зрозумів, що це має бути не парадний бюст. Вирішив зобразити героя в момент здійснення подвигу, коли він кинувся на амбразуру, щоб закрити грудьми німецький ДОТ. Кулеметник поранений, у нього не залишилося патронів, адже до цього прикривав вогнем форсування річки ротою. Солдат свідомо йде на смерть, щоб дати можливість для наступу Червоної Армії. Які почуття він переживав у той момент? Це важка психологічна ситуація для людини».
Так виник образ молодого солдата в найбільш героїчну й одночасно трагічну хвилину його короткого життя. Фігура зображена досить динамічно: шинель злітає з плеча, комір гімнастерки розстебнутий, у руці автомат. На обличчі – відвага і печаль.
Основою для створення бюста послужила фотографія 13-річного Івана. «Це єдиний знімок Солтиса, тому довелося ретельно попрацювати над обличчям, щоб створити образ 22-річного хлопця, – відзначив скульптор. – Сподіваюся, пам’ятник сподобається жителям та гостям Мінська».
Пам’ять об’єднує народи
Бронзовий бюст на постаменті з червоного граніту заввишки 3,5 м встановили у сквері на перехресті вулиць Солтиса і Ваупшасова. В урочистій церемонії відкриття пам’ятника взяли участь представники різних народів, які свято зберігають пам’ять про війну та Перемогу, зокрема – члени Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав, дипкорпусу країн СНД і Венесуели, парламентська делегація Республіки Молдова на чолі з екс-президентом країни Ігорем Додоном і головою парламенту Зінаїдою Гречаний.
Під час мітингу-реквієму з вітальним словом виступив голова Постійної комісії Палати представників Національних Зборів Республіки Білорусь Микола Васильков: «Сьогодні ми віддаємо данину пошани Герою Радянського Союзу Івану Солтису. Пам’ять про його мужність навіки залишиться в наших серцях. Нехай вона нагадує майбутнім поколінням про жахи війни та служить запорукою дружби між усіма народами, що виступають за мир на планеті».
«Я був у рідному селі Івана Солтиса, коли знімав фільм про Героїв Радянського Союзу, і відчув неймовірну гордість від того, як земляки зберігають пам’ять про свого односельця, що віддав життя ради Перемоги», – поділився враженнями про поїздку в ПМР депутат Палати представників Тенгіз Думбадзе. Він зазначив, що в Білорусі завжди пам’ятатимуть і шануватимуть солдатів Червоної Армії, які врятували світ від фашизму.
«Білорусь – інтернаціональна республіка. Під час Великої Вітчизняної наші солдати йшли до перемоги пліч-о-пліч із різними народами. В окопі ніколи не задавалися питаннями національності. Бо ж навіщо? Була мета – вижити та перемогти, – наголосив голова Мінської міської Ради депутатів Андрій Бугров. – Хай цей монумент символізує ту дружбу, що привела наших батьків і дідів до Перемоги».
Після урочистого відкриття у постамент пам’ятника заклали капсулу з землею з місця поховання героя. Учасники мітингу-реквієму, серед яких було чимало школярів – майбутніх охоронців історичної пам’яті, поклали до монумента вінки та квіти.
Тетяна ГРИЦЮК.