Укультурі кожного народу є речі, які яскраво відображають його особливу національну традицію. Для українців таким символом є вишиванка – своєрідний унікальний код українського етносу з зашифрованими оберегами та знаками.
Вишиванка – особливий, яскравий приклад національних українських традицій. З незапам’ятних часів згадується вона в історичних і літературних джерелах. Ще за свідченням знаменитого давньогрецького історика, географа і мандрівника Геродота, елементами вишивки був прикрашений одяг скіфів, які проживали в наших землях в період VIII ст. до н. е. – IV ст. н. е. З роками народна любов до прикрашання одягу різноманітними візерунками не минула, навпаки набула ще більшої популярності, що й обумовило відзначення з 2007 року всесвітньо відомого Дня вишиванки світовим українством.
Iсторія Дня вишиванки
День вишиванки – відносно «молоде», проте вже улюблене народне свято, покликане сприяти єдності й культурному відродженню українства. Традиційно у світі його відзначають третього четверга травня. Цього року подія припадає на 20 травня.
Ідею акції «Всесвітній день вишиванки» 2006 року запропонувала студентка факультету історії, політології та міжнародних відносин Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича Леся Воронюк. Поштовхом до реалізації ідеї та святкування стала вишивана сорочка Ігоря Житарюка, яку він регулярно одягав на пари, як і чимало інших студентів. Леся запропонувала одногрупникам та студентам обрати один день і всім разом одягнути ошатний національний одяг. Спочатку так одяглися кілька десятків студентів та кілька викладачів факультету. Однак уже протягом наступних років свято розрослося до всеукраїнського рівня, до нього поступово залучалася українська діаспора в усьому світі. День вишиванки знайшов своїх прихильників також і в Придністров’ї.
Символічний код вишивки
Народні майстрині та знавці вишивки переконують, що символіка елементів вишиванки справляє досить сильний вплив на життя того, хто її носить. Геометричні візерунки позначають стихії природи та родючість землі, а рослинні та квіткові орнаменти здавна символізують сімейне щастя, материнську любов. Майстрині з усієї країни зображували на полотні тварин і вірили, що їхні зображення сприяють вірності, достатку і довголіттю.
Символічними є не тільки відтінки та форми вишивки, а й полотно та його колір. Традиційно вважали, що білосніжний колір означає цноту та чистоту, червоний символізує життєву силу, зелений – природу та спокій, а чорний – смуток і тугу. Найчастіше одягали білі вишиванки, вони додавали життєрадісності, а чорна вишиванка слугувала для часу посту та жалоби.
З покоління в покоління вишивальниці передавали секрети давнього ремесла. Наприклад, нитки для вишивання колись фарбували лише природними барвниками. Брали те, що легко можна було дістати: кору, коріння, листя рослин і квіти. Для закріплення кольору нитки запікали в житньому тісті – так вони не втрачали забарвлення протягом десятиліть.
Символіка основних кольорів вишиванок
Червоний – символізує любов до людини, життя, енергію сонця, радість.
Білий – символ невинності й оберіг від нещастя та лихого ока.
Чорний – це багатство і достаток.
Золотий або жовтий – справжній символ меду і пшениці, добробуту, достатку, багатства і радості.
Зелений – «жіночий» колір, символізує життя.
Синій – символ неба і води, душевного спокою та звільнення від недуг.
Вишиванка у творчості Дмитра Павличка
Багато поезій про вишиванку належить авторам, які пишуть для дітей. Цей факт має своє пояснення, оскільки саме в дитинстві закладається любов до рідної землі, природи, традицій. Найбільш відомим віршем для кожного українця, який мешкає навіть поза Україною, є твір Дмитра Павличка «Два кольори». Нині це популярна українська пісня, написана 1964 року композитором Олександром Білашем та Дмитром Павличком. Першим виконавцем відомої пісні став Анатолій Мокренко.
Олеся Білаш, донька композитора Олександра Білаша, так розповіла історію створення пісні «Два кольори»:
«…Батько з Павличком сиділи на якомусь з’їзді комсомолу. Коли їм вже стало нецікаво, митці почали поглядати наліво й направо – шукали цікаві та незвичайні образи, обличчя гарних дівчат-комсомолок, роздивлялися по залу. І раптом попереду побачив жіночку з накинутою на плечі хусткою: на чорному тлі – червоні троянди, такі яскраві, що просто очі виїдали.
– Бачиш оту жіночку? – спитав батько Павличка. – Дивись, яка хустка – червоне і чорне.
– Червоне – то любов, а чорне – то журба, –відповів Дмитро Васильович.
Вони тихенько втекли зі з’їзду, поїхали до Будинку творчості у Ворзелі. Пісню написали буквально за півгодини».
Вишиванка у творчості придністровської поетеси Олени Гешко
Мамині вишиванки
Мама знову вишиває
Образочки чи рушник.
Тихо пісеньку співає,
До якої кожен звик.
І рівнесенько лягають
Бісериночки в рядок,
Квіти пишні розцвітають –
Буде в чім почать танок.
Для сестрички на спідничці
Змалювала руженята,
А для братиків сорочки –
Дуже гарно всім на свята.
Руки мамині трудящі
Все снують-снують невтомні.
Вишиванки найдорожчі,
Хоч місцями трохи скромні.
Вдячні за красу матусі,
За турботу та науку,
Мати наша завжди в русі –
Вже сорочку шиє внуку.
Орхідеї
Ти глянь, які чудові орхідеї
Цвітуть в матусі нині на вікні.
Вбираючи красу, нові ідеї
Враз оживуть вони на полотні.
А пам’ятаєш, як в роки дитячі
Татусь все мамі квіти дарував,
Та всі ті квіти – рідні нам неначе –
Без будь-яких претензій для похвал.
Багато літ в весняний День жіночий
Матусю радував тюльпанів ніжних цвіт,
Троянди і гвоздики ваблять очі…
Хоча, на жаль, пройшло вже стільки літ.
Та мода помінялася й на квіти –
Невістки орхідеї принесли.
І татові тюльпани так тендітно
Сховались від їх пишної імли.
І мати знову сяде під віконце,
І рукоділля знов до рук візьме,
І у віконце усміхнеться сонце –
На вишивці напише резюме.
Хоч час іде і геть усе минає,
Та вишиванки мамині цвітуть,
Ми знаєм, що інакше не буває –
Адже у них уся життєва суть.
Вишивка у житті придністровських учителів української мови
Ірина Бронич:
«…У нашій родині не було байдужих до рукоділля: бабуся в’язала і вишивала, мама шила одяг. Захоплення вишивкою перейшло від бабусі. Скільки себе пам’ятаю, присвячували цьому увесь вільний час. Вишивкою стрічками зацікавилася не так давно, всього чотири роки тому. Цей вид рукоділля подобався моїй найкращій подрузі. Мені захотілося зробити їй приємний подарунок. Ось так і почалося захоплення вишивкою стрічками, хоча люблю вишивати й хрестиком. Здебільшого вишиваю квіти та пейзажі. Це пов’язано, мабуть, з тим, що я виросла в невеличкому мальовничому містечку Гнівань на Вінниччині. Навколо нашої хати яких тільки квітів не було: чорнобривці, тюльпани, півонії, троянди, гладіолуси, мальви…»
Олена Гешко:
«…Що для мене вишивка? Це, перш за все, духовне єднання з моєю матусею та з малою Батьківщиною. Це – данина пам’яті моїй бабусі, Максимюк Марті Іванівні. Склалося так, що з самого малку саме бабуся навчала мене всіх життєвих премудростей, адже батьки були на роботі. Бабуся сама виростила й виховала шістьох дітей, а потім допомагала всім потрохи – онуків підіймати. Пам’ятаю, що плести гачком та вишивати хрестиком вона навчила мене раніше, аніж читати. П’яти років я вже читала: коли брат пішов у перший клас, то його книжки ми вже читали разом.
Бабуся вміла все: прясти нитки, шити, в’язати, вишивати… В домі були ясики (маленькі вишиті подушечки), вишитий килимок на стіні, бабуся завжди носила через плече оздоблену хрестиком тайстру (гуцульська торбина), а на свята – вишиті сорочки – нитками чи бісером… Моя наука почалася з вишивки гладдю хустинок та хрестиком – серветок. Мама також вишивала, шила, в’язала… Пам’ятаю, як мама шила меншим сестричкам плаття, а я прикрашала їх вишивками, щоб відрізнялися… Собі на випускний плаття я теж вишивала – завжди хотілося чогось оригінального…»
Наталя Стрецкул:
«… У нашій сім’ї майстерно вишивала бабуся. Вишиті нею картини та рушники прикрашали нехитрий хатній інтер’єр. Деякі з них і досі зберігаються вдома та прикрашають мій класний кабінет під час свят. Вони як жива пам’ять про бабусю, всім на радість. Волошки, бузок та маки ніби й дотепер бережуть тепло її рук. Світло й радісно стає від того на душі. Вперше я захопилася вишиванням у школі, відвідувала гурток. Особливо сподобалося вишивати хрестиком. Вишиваю для рідних. У такий спосіб і відпочиваю, й настрій покращується. Робіт у мене небагато, але всі вони – улюблені…»
Анастасія Міцула:
«…Я думаю, що на сьогодні люди вишивають не тому, що це необхідно, а для душі. У минулому вишивка була необхідним елементом прикраси одягу та житла. Без неї неможливо було уявити святкове вбрання сім’ї, за допомогою вишивки можна було зробити своє помешкання затишним. До того ж, жінка, котра не вміла вишивати, вважалася поганою господинею. Вишивання було традицією і невід’ємною частиною життя для кожної жінки. У наш час це хобі, від якого дістають задоволення або навіть і додатковий заробіток. Для мене вишивання – це така «віддушина», яка надихає мене на творчість. Першою моєю «вчителькою» була моя рідна бабуся. Саме вона прищепила любов до вишивання бісером. За цією справою я відпочиваю і творю красу для своїх близьких. Це дарує мені відчуття щастя й умиротворення. Я надзвичайно вдячна бабусі за її науку, за те, що відкрила мені таємниці вишивання…»
Модні вишиванки 2021 року
У тренді нинішнього року залишаються як традиційні вишиванки у вигляді сорочок, так і вишиванки-сукні різних кольорів і фасонів. Такий одяг можна вдягти й на прогулянку, і на свято, і на роботу.
Також у моді вишиванки на сучасний лад –з несподіваними малюнками та квітами. Кожен може дібрати свою за смаком.
У стрімкому перебігу сьогоднішньої моди постійно оновлюються прийоми оздоблення одягу, предметів побуту та інтер’єру. Проте є один стиль, який витримує будь-яке суперництво. Непідвладний моді та часові, узагальнений і деталізований одночасно, – напрямок, що створюється народом протягом багатьох століть. Це багатогранна, глибоко осмислена, символічна українська вишивка…
Ольга БУРДУЖА.