Напередодні свій ювілей відзначила громадський діяч республіки, учасниця бойових дій 1992 року – Лора Лапухіна. За багаторічну сумлінну працю, високий професіоналізм, а також на честь 80-річчя бендерчанка удостоєна ордена «За заслуги» II ступеня. За плечима Лори Олександрівни багатий життєвий досвід, вона неодноразово була відзначена різними нагородами. Невигадана історія долі: як прожити гідне життя і що передати наступним поколінням?
Лора Олександрівна у свої 80 літ вважає себе досить багатою людиною – у неї три дочки, вісім онуків і сім правнуків. Усі вони, безумовно, пишаються своєю мамою, бабусею та прабабусею –справедливою, сміливою, активною, яка ніколи не залишиться осторонь, якщо настане біда, комусь знадобиться допомога чи прийде свято в дім. Про це свідчать певні сторінки біографії нашої героїні.
Народилася Лора в російському місті наречених Іванові пам’ятного 1941 року. Юною дівчиною (через 15 років) вона з усією родиною переїхала жити в Радянську Молдавію – в місто Бендери. Лора Олександрівна з гордістю заявляє, що у неї дві батьківщини: «В Іванові я народилася, а Бендери мене виховали й виростили гідною людиною».
Бендерчанка добре знає, що таке праця, – так звикла жити її сім’я. До речі, батько її загинув на фронті, в боях Великої Вітчизняної війни.
Працювати дівчина почала з 17 років. З 1958-го по 1996 рік вона пройшла шлях від учениці з полірування меблів до старшого майстра цеху на меблевій фабриці ім. Федька. Її громадське життя видалося не менш насиченим: заступник голови профкому, член жіночої ради, голова Ради наставників молоді, Ради фабрики, товариського суду, комісії з боротьби з пияцтвом і алкоголізмом. Крім того, 9 років була позаштатним інспектором МВВС. І це лише частина громадських посад Лори Олександрівни, яким жінка присвятила своє життя. Коли наростала хвиля войовничого націоналізму, бендерчанка обиралася депутатом міської Ради народних депутатів.
Наприкінці 80-х Молдова почала офіційно проводити свою націоналістичну політику, росіянка за національністю, депутат, Лора не змогла залишитися осторонь. «Закон про мови. Гасло: «Чемодан, вокзал, Росія!» Це все було надзвичайно серйозно. На одному з мітингів я виступила і сказала, що якщо цій республіці не потрібна моя праця, я згодна виїхати в Росію. Але і звідти, щоб молдавська сім’я приїхала сюди. На засіданні сесії міськради мені заявили: «Ви що, з глузду з’їхали?! Люди там живуть, корінням у землю вросли, а ви хочете їх звідти виселити!» А я кажу: «А хіба я не людина, хіба тут не люди живуть?!», – згадує Лора Лапухіна.
Згодом настали справжні випробування на міцність – їх на 100 % витримали, гідно пройшли придністровські жінки. Лора Олександрівна – одна з них, адже вона була безпосередньою учасницею багатьох страйків, зокрема й тої самої знаменитої «рейкової блокади» в Тирасполі. «На першу річницю нашої республіки – 1 вересня – оголосили блокаду залізниці та закликали всіх жінок наслідувати приклад. Спочатку пішла одна група, десь осіб 15. Я принесла з дому свій прапор, і активістки прийшли на залізницю. Прямо на жінок тоді йшов тепловоз, це було моторошно! Потім зібрали другу групу відчайдушних. Блокували залізницю свідомо, намагалися робити якісь провокації. Пам’ятаю, йдуть мені назустріч три мужика, я кажу їм: «Ми ж домовилися – ми вас не чіпаємо, і ви нас не чіпайте. Навіщо ви підігнали тепловоз? Жінок лякати? Вони не з лякливих, зараз враз покажемо вам, де раки зимують!» – розповідає бендерчанка.
Матері та дружини, сестри й дочки своїми тендітними тілами стали на захист молодої держави. На станції Тирасполь жінки закликали владу Молдови звільнити заарештованих перших осіб Придністровської Молдавської Республіки. Прокуратура Молдови заводила кримінальні справи проти активісток, але вони залишилися вірні своїм переконанням. «Приходили до нас туди навіть із собаками. Пам’ятаю, як з нами розмовляли представники правоохоронних органів Молдови й говорили: «Ну, що, жінки, чого вам вдома не сидиться? Та пішли б борщі варити, дітей виховувати». «Тож поверніть наших чоловіків, і через 15 хвилин нас тут не буде, ми підемо. Поверніть!» – згадує Лора Лапухіна.
19 червня 1992 року. Мирний день закінчився обстрілом Бендер. Лора Олександрівна досі пам’ятає, як їй, плачучи, дзвонили дочки. Одна з них із дитиною дві доби жила в підвалі дитячого садка. Бендерчанка не змогла на все, що відбувалося, дивитися байдуже, спостерігати й залишатися осторонь – вона відразу заступилася за улюблене місто, увійшла до складу ополчення Бендерської міськради.
Нині Лора Лапухіна бере активну участь у громадському житті міста та республіки. Вона є членом Координаційної ради й територіального відділення Загальнопридністровського народного форуму, а також громадського руху «Союз трудових колективів міста Бендери». Лора Олександрівна дуже пишається людьми, які відстоювали незалежність своєї держави, і невпинно закликає всі покоління не забувати, заради чого співвітчизники віддали свої життя в страшні 90-ті.
З нагоди свого почесного ювілею Лора Олександрівна приймала щирі слова привітань. Подяку за працю та самовідданість від імені держадміністрації Бендер висловив глава міста Роман Іванченко: «Усе Ваше життя, трудова і громадська діяльність – це поєднання високого професіоналізму та відповідального ставлення до справи. Ваш життєвий шлях, любов до Батьківщини, причетність до її долі є гідним прикладом для молодого покоління і для всіх нас. Упевнений, що притаманні Вам працелюбність і відповідальність й надалі допомагатимуть у здійсненні всіх намічених планів. Активна життєва позиція не давала Вам залишатися в стороні від життя суспільства і держави».
Лора Лапухіна відзначена державними нагородами: Грамотою Президента ПМР, медалями «Захиснику Придністров’я», «За трудову доблесть», орденом «Трудова слава». На честь ювілею, а також за багаторічну сумлінну працю, високий професіоналізм бендерчанка була удостоєна ордена «За заслуги» II ступеня.
Марія КРАВЕЦЬ.
Фото:офіційний сайт держадміністрації м. Бендери