Упродовж тисячолітньої еволюції людської цивілізації існувало чимало пояснень тому, що таке сім’я. Строго вивірені наукові визначення сусідять із натхненними поетичними образами, однак усі вони збігаються в одному: головне в сім’ї – діти. Адже вони – продовження роду, надія на майбутнє.
На сьогодні в Кам’янському районі понад 200 сімей мають статус багатодітних. У кожній з них зростають і виховуються від трьох до восьми дітей. Держава, звичайно, надає таким сім’ям усебічну підтримку. Однак головна турбота про дітей, поза сумнівом, лежить на батьках. Про одну з таких сімей, в якій дорослі й самі знайшли своє місце в соціумі, і нащадкам надають усі можливості для гармонійного розвитку, хочеться розповісти читачам нашої газети.
У селах батьки з ранніх років привчають дітей до праці. От і Валентин Філіппов до закінчення школи у Грушці умів і про землю поклопотатись, і домашніх тварин доглядати. Їх, до речі, було чимало: корова і свині, кролики та птиця, але турбота про них не була для Валентина тягарем. І коли настала пора обирати професію, він вирішив стати ветеринаром.
Уже коли навчався в сільськогосподарському технікумі в далекій Псковській області, доля подарувала йому найголовнішу в житті зустріч. Ні, не в Росії, як могли б подумати наші читачі, а в рідному селі. Приїхав студент на канікули – і познайомився з кам’янчанкою Тетяною Навал, яка відвідувала в Грушці бабусю з дідусем. Молоді люди багато спілкувалися, з кожним словом все краще пізнаючи одне одного. З довгих задушевних розмов народилася не лише взаємна симпатія, вони ще й допомогли Тетяні вирішити насущне питання: яку професію обрати? Незабаром і вона стала студенткою того ж технікуму, де навчався Валентин.
Відтоді й крокують життям разом. Здобули дипломи про середню спеціальну освіту: він став ветфельдшером, вона – фармацевтом. Повернулися до рідного краю. Зіграли весілля. Незабаром у молодій сім’ї з’явився на світ первісток Миколка. Часи були непрості. Колгосп, у якому починав свій трудовий шлях Валентин, збанкрутував. Село без базового господарства стало убожіти й руйнуватися. Усе важче було виживати молодій сім’ї… Тоді Філіппови прийняли рішення поїхати за кордон на заробітки.
Влаштувалися, начебто, непогано. Знайшли добре оплачувану роботу, найняли житло. Здавалося, життя налагодилося. Проте з часом Валентин і Тетяна зрозуміли, що велике місто, яке дало їм стабільність та впевненість у завтрашньому дні, так і залишилося для них чужим. Усе сильніше тягнуло їх додому – до рідних людей і рідних місць.
На початку нового тисячоліття вони повернулися в Кам’янку. З тих пір обжилися. Відкрили в місті ветеринарну аптеку. У ній не тільки можна купити медикаменти й усілякі засоби догляду за тваринами, а ще й дістати кваліфіковану консультацію. Валентин, який підвищив у Придністровському держуніверситеті знання до ветлікаря, завжди готовий прийти на допомогу хворій домашній живності.
В одному з мальовничих куточків Кам’янки Філіппови побудували добротний будинок. На подвір’ї посадили не одне дерево, а на честь кожного члена сім’ї. Вона ж з моменту створення теж збільшилася, тож вийшов невеличкий садочок. Нині у Тетяни та Валентина четверо дітей. Микола – вже дорослий. Живе самостійно, але ніколи не забуває про родинне вогнище, про те, скільки любові й турботи присвятили йому тато і мама. При першій-ліпшій можливості намагається відвідати їх і навіть підтримати матеріально. Він – головний приклад для сестер. Одинадцятикласниця Дар’я, дивлячись на Миколу, вчиться тому, як будувати свою долю. Погодки Дорина і Діна з нетерпінням чекають приїзду брата, який щедро обдаровує їх подарунками та здійснює заповітні мрії.
Дар’я – помічниця батьків у всіх справах: і в хаті порається, й за сестрами приглядає. Доринці допомагає розвивати творчі здібності до малювання, музики й театру. А наймолодшу, та не за роками серйозну Діночку, прагне розважити, розповідає їй чарівні казки.
Валентин і Тетяна виховують дівчаток, спираючись на одвічні народні традиції. Навчають взаємної підтримки та працьовитості – найважливішим рисам, які їм самим прищепили в батьківських сім’ях. Отже для дівчаток робота на подвір’ї – не тягар, а радість, а ще вони, з дитинства побачивши любов батьків до тварин, і самі досить відповідально та дбайливо ставляться до домашніх улюбленців: двох собак, кота, черепашки й акваріумних рибок. Можливо, підуть по батьківських стопах. Та навіть якщо й оберуть інші професії, в одному можна бути певним: у житті не розгубляться. Адже перед очима мають найважливіший приклад сім’ї, заснованої на любові, яка спільно долає труднощі та вірить, що сумлінна праця завжди увінчається успіхом.
Лариса ЛЕГКУН.
Фото автора.