У кожного з нас є своя мала батьківщина. З чим вона для нас асоціюється? Це, насамперед, родина, природа, мова, історія, пісні, люди. Кожен із нас починав свій шлях з отчої хати, материнської ласки, батькової науки. Перші уроки пізнання світу відбувалися на батьківському подвір’ї, а далі були поле, ліс, річка – безмежні простори рідної землі. Це і є один із берегів людського життя – берег дитинства, куди, де б ми не опинилися волею долі, нас ніби кличе невідома, незрима сила. Усі це відчувають. Нехай по-своєму, нехай не змолоду. І це якесь непереборне почуття.
Щоб побачити незвичайне у звичайному, треба мати хист. І для цього потрібно любити людей, свою землю, милуватися її чарівними краєвидами, захоплюватися багатством рослинного і тваринного світу. А ще – вміти поділитися своїми спостереженнями з іншими. Бо тільки тоді проспіває свою пісню вітер, заквітчає небо веселка, коли людина осягне навколишнє розумом і серцем. Творчість багатьох письменників і поетів пронизує глибока і самовіддана любов до Батьківщини, прагнення зберегти та примножити славу рідного народу. Цією любов’ю діляться з нами й наші придністровські поети.
Галина ВАСЮТИНСЬКА
Сонячний край
Придністров’я – сонячний куточок
З добрими і щирими людьми.
З різних мов тут сплетений віночок,
Як брати, в сім’ї живемо ми.
І піснями, і теплом багаті,
Радо привітаємо гостей.
Сміх бринить веселий в кожній хаті,
І серця відкриті для людей.
В сонячнім промінні, як царівна,
Розцвітає навесні земля,
І, неначе дівчина чарівна,
Простягла калинонька гілля.
Над тобою, краю неповторний,
Промениста вранішня зоря,
І блакитні хвилі Дністер горне,
Хай несе привіт наш за моря.
В тих краях відчують добрі люди
Наше щире серце і тепло.
І нехай би людство світу всюди
Щастя, мир і спокій берегло.
Паспорт твору
- Літературний рід – лірика.
- Жанр – вірш.
- Вид лірики – патріотична.
- Мотиви – любов до природи Батьківщини; оспівування дружби та злагоди поміж людей різних національностей, гостинності й душевності придністровського народу; заклик до збереження миру у всьому світі.
- Художні засоби – епітети («сонячний куточок», «добрими і щирими людьми», «блакитні хвилі», «щире серце», «веселий сміх», «дівчина чарівна», «вранішня зоря»); метафора («розцвітає земля», «простягла калинонька гілля», «промениста зоря»); уособлення («сміх бринить», «хай Дністер несе привіт»); порівняння («живемо, як брати», «розцвітає земля, як царівна», «калинонька, неначе дівчина чарівна»); риторичні звертання («краю неповторний»).
Замріяне поле
Комбайни у житі вже відгуркотіли,
І тиша панує в духмяній стерні.
Дві пташки, радіючи, в небо злетіли,
Їм вільно в блакитній співать
вишині.
А поле полегшено, вільно зітхнуло,
Віддавши нам, людям,
багатий врожай.
Замислилось: скільки віків
промайнуло!
Тут битви і біди були через край.
Все маревом світлим віки
застелили,
І нині – лиш простір безкрайніх
степів.
Замріяне поле за зиму спочило
І знову чекає сівби, літніх жнив.
Паспорт твору
- Літературний рід – лірика.
- Жанр – вірш.
- Вид лірики – пейзажна.
- Мотиви – оспівування тиші, ідилічних стосунків людини та поля; радість природи, яка зберігає в мареві пам’яті колишні воєнні події; мрії поля про світле майбутнє.
- Художні засоби – епітети («в блакитній вишині», «в духмяній стерні», «маревом світлим», «безкрайніх степів»); метафора («пташки, радіючи, в небо злетіли», «тиша панує», «багатий врожай», «скільки віків промайнуло!», «віки застелили»); уособлення («поле зітхнуло, замислилось», «поле спочило і знову чекає»); гіпербола («битви і біди були через край»).
Віталій САЙНЧИН
Моє місто
Понеслись над віками
Давнини сторінки.
Степовими стежками
Йшли на Дністер козаки.
Долю кращу шукали,
Щоб надії збулись,
Перший камінь заклали
Над рікою колись.
Пропливають тумани
В перехресті століть.
В білім цвіті каштанів
Тепер місто стоїть.
Плине Дністер до моря,
Берег хвилею б’є.
Знало радість і горе
Місто славне моє.
Лихоліття й незгоди –
Через все ти пройшло,
Будувало заводи,
Хорошіло, росло.
Воля, труд і наснага –
В буднях прожитих літ,
Ти синів підіймало
В соколиний політ.
А коли над рікою
Повалив чорний дим,
Рибничани стіною
Встали всі, як один.
Тим, що пали за волю,
Проти кривди і пут,
На полях Придністров’я
Маки сумно цвітуть.
Хвиля грає барвисто,
День згасає в лугах,
Засина моє місто
У вечірніх вогнях.
Через все незабутнє,
Що бентежить вві сні,
Вірить в світле майбутнє
В кращі, сонячні дні.
Паспорт твору
- Літературний рід – лірика.
- Жанр – вірш.
- Вид лірики – громадянська.
- Мотиви – розповідь про історичне минуле рідного міста, про шлях попередніх поколінь до щасливого майбутнього; оспівування людської праці, наполегливості, готовності стати на захист у часи лихоліття; віра у світле майбутнє.
- Художні засоби – епітети («степовими стежками», «В білім цвіті каштанів», «Місто славне», «чорний дим», «У вечірніх вогнях», «сонячні дні»); метафора («Понеслись над віками давнини сторінки», «світле майбутнє», «День згасає», «Маки сумно цвітуть»); символ («Повалив чорний дим»); метонімія («Знало радість і горе місто славне моє», «…синів підіймало»); уособлення («Дністер берег хвилею б’є», «Хвиля грає барвисто»); гіпербола («стіною встали всі, як один»).
Володимир ПОЯТА
Моє кредо
Я не спонукав себе писати вірші –
То стан душі водив моїм пером.
Були вони і гарні, й часом гірші,
Та щирі – всі, й у злагоді з добром.
Я мову вчив у рідного народу,
Яку не вмістиш в мудрих словниках,
І не ловив тих слів,
що увійшли в моду,
Вживав слова, що жили у віках.
І не жадав я оплесків собі,
Я до людей любов свою плекаю.
О краю мій, присвячую тобі
Найкращії слова, що в серці маю.
В своїх віршах я так хотів сказати,
Щоб слово піснею злетіло враз,
Щоб пісня та могла віки лунати
Й тебе, мій краю, славила щораз!
Паспорт твору
- Літературний рід – лірика.
- Жанр – вірш.
- Вид лірики – громадянська.
- Мотиви – роздуми автора про свій хист поета, про щиру творчість для людей, про бажання прославити рідну мову, рідний край.
- Художні засоби – епітети («рідного народу», «найкращії слова»); метафора («у мудрих словниках», «і не ловив тих слів», «любов свою плекаю», «увійшли в моду», «щоб слово піснею злетіло»); уособлення («стан душі водив моїм пером», «слова, що жили у віках», «щоб пісня могла лунати і славила»); риторичні звертання («О краю мій»).
Надія ДЕЛІМАРСЬКА
Важка хода
Важка хода спливе на дикі зела,
По лободі, глибинах пирію,
І надіп’є дзвінкої сині келих…
Ось відчуття, що відають в раю!
Ось тут, за містом, –
солоспів свободи,
Рух тишини живе, безмежний час.
З такою пуповиною природи
Живе коріння кожного із нас.
Ті дотики, ті погляди, те миле,
Які всотала ніжна сіножать…
Боюсь забути благосну їх силу,
Боюся втратити,
боюсь не упізнать.
Паспорт твору
- Літературний рід – лірика.
- Жанр – вірш.
- Вид лірики – філософська.
- Мотиви – любов до природи-матінки; оспівування єдності людини та природи; бажання зберегти життєдайний зв’язок.
- Художні засоби – епітети («ніжна сіножать», «дикі зела»); метафора («важка хода», «дзвінкої сині», «благосну їх силу», «живе коріння», «сіножать всотала», «хода спливе»); символ («дзвінкої сині келих», «пуповина природи»).
Дмитро ШУПТА
Дума
Закодувалось у пташинім леті,
У водах, в перепаленій золі –
Усе, що відбувалось на Планеті,
Усе, що тільки буде на Землі.
Воно всього печалями торкнеться,
Не прихова своєї таїни,
Й не обійде ані душі, ні серця,
Коли торкнеться миру і війни.
У громі бур, в затишнім супокої
Знов проросте пагілля молоде.
В усіх подіях чуйності людської
Ми більше не розгубимо ніде.
А лихо знов розтане, як вощина,
і явиться у визначальний час.
Для кожного кохана батьківщина
Навік для нас – буятиме у нас.
Паспорт твору
- Літературний рід – лірика.
- Жанр – вірш.
- Вид лірики – філософська.
- Мотиви – роздуми про те, що нічого не минає безслідно, а зберігається в пам’яті під своїм кодом, який потрібно знати кожному наступному поколінню, аби не втратити мир, не допустити війни; зберегти людяність; віра в те, що любов до батьківщини вбереже від усякого лиха.
- Художні засоби – епітети («у пташинім леті», «перепаленій золі», «в затишнім супокої», «пагілля молоде», «чуйності людської», «кохана батьківщина»); метафора («Воно всього печалями торкнеться», «батьківщина буятиме», «лихо розтане і явиться»); порівняння («лихо знов розтане, як вощина»); гіпербола («усе, що було, що буде, закодувалось у водах…»); антитеза («Коли торкнеться миру і війни», «У громі бур, в затишнім супокої»).
Після прочитання та аналізу представлених творів ми можемо зробити висновок, що натхненням для написання цих чудових, проникливих рядків стала глибока і щира любов наших поетів до рідної землі, до її працьовитих і добрих людей, до мальовничої природи нашого Придністров’я. Своїми віршами кожен автор, наділений Богом не тільки даром слова, а і світлою душею та бездонним серцем, пробуджує і в нас найсвітліші, найдобріші почуття. Вони закликають всіх нас берегти цей подарунок долі, виплеканий нашими дідами та батьками, примножувати для наступних поколінь, щоб «пагілля молоде» теж знало, що «всюди у світі добре, а вдома – найкраще».
Галина КРИЖАНIВСЬКА.