Людині, яка досягла 60-річного віку, кажуть, що у неї настала пора золотої зрілості. Про місто, яке має за плечима таку саму дату, кажуть, що воно дуже молоде.
Нинішній рік для мешканців Дністровська особливий: місто енергетиків відзначає ювілейний 60-й день народження. За порівняно короткий історичний період маленьке робітниче селище перетворилося в сучасне і компактне місто з розвиненою соціально-економічною інфраструктурою, неповторними культурними й трудовими традиціями.
У вітальному листі на ім’я ювілярів Президент Вадим Красносельський зазначив: «Поява Дністровська безпосередньо була пов’язана з будівництвом Молдавської ДРЕС – електростанції, яка мала б забезпечити електроенергією наш і прилеглі регіони. Селище зростало, упорядковувалося, з кожним роком ставало все кращим. У 2002 році воно дістало статус міста –наймолодшого міста ПМР. Дністровчани з повним правом можуть ним пишатися: привітне і затишне, сьогодні воно не перестає змінюватися». Президент акцентував увагу на тому, що Дністровськ славиться відкритістю та гостинністю своїх мешканців, які намагаються зробити все можливе для того, щоб місто енергетиків було чистим і квітучим.
Приєднався до привітань і спікер парламенту Олександр Коршунов, який переконаний, що ювілей міста –це не тільки свято, а й можливість підбити підсумки роботи попередніх років, осмислити цінний досвід, який забезпечує можливість розвиватися і з ще більшою віддачею працювати на його благо.
Віктор Гузун, депутат ВР, корінний дністровчанин, виступаючи в Будинку культури «Енергетик» на урочистостях з нагоди святкування, нагадав присутнім: «Рівно 60 років тому почало свою історію славне місто енергетиків. Це був прекрасний час, коли з усіх куточків Радянського Союзу приїжджали люди, брали участь у комсомольському будівництві й залишалися тут. Вони створювали сім’ї, будували дитячі садки, школи, лікарні. Й усе це перетворилося на те, що сьогодні називається містом Дністровськ. Це, дійсно, маленьке, компактне, зелене, затишне і комфортне для проживання місто».
Місто енергетиків почало зростати разом із будівництвом Молдавської ДРЕС, яке розпочалося на березі Кучурганського лиману у 1961 році. Спочатку в полі з’явився фундамент електростанції. Кількість людей на спорудженні самої станції та селища обчислювалася тисячами. Комсомольське будівництво кипіло молодою енергією, вирувало розбудженою силою і залучало до свого шаленого виру всіх і вся. Незавертайлівка, Коротне, Глине – усі навколишні села давали притулок першопроходцям, але житла все одно не вистачало. Розгорнулося наметове містечко – перше житло для учасників ударного комсомольського будівництва: енергетиків, проектувальників, будівельників. У зведенні станції й майбутнього міста брали участь представники 35 національностей.
У 1964 році увійшов в експлуатацію перший блок ДРЕС. До 1970 року кількість жителів селища зросла до 8 000. П’яту чергу гідроелектростанції здали в експлуатацію в 1980 році. Її труба висотою 330 м і тепер вважається однією з найвищих у Європі.
Старожили Дністровська Марія Скоробагатова і Софія Попеску пригадують, що першою вулицею в околиці став бульвар Енергетиків. Там почали зводити перші житлові будинки й була забетонована перша дорога. На початку 60-х бульвар являв такий собі місцевий «Бродвей», куди після трудової зміни виходило практично все селище. Тут призначалися романтичні побачення і ділові зустрічі, дефілювали пари й компанії, відбувалися знайомства і нерідко виникали взаємні симпатії. Неподалік бульвару можна було побачити лише житлові вагончики, а майбутня вул. Будівельників ще фактично не вилізла з багнюки.
Плануючи бульвар як головне місце прогулянок і відпочинку для майбутнього міста, йому надавали сучасного і цивілізованого вигляду: сформували газони, клумби обгородили гарним фігурним обрамленням і посадили величезну кількість трояндових кущів. Уздовж дороги зазеленіли тополі, які згодом своїм міцним корінням витіснили трояндовий рай, а ще пізніше, наприкінці 80-х років, дісталося й тополям – їх знищили й засадили головну вулицю Дністровська каштанами. Дотепер щовесни місто приваблює перехожих білими свічками каштанового цвіту.
Про те, що свого часу Дністровськ потопав у трояндах, розповів нам і відомий літописець, знавець історії любимого міста Олексій Бабін. Він народився і навчався в Україні, потім здобував освіту у Воронежі, але доля й обставини, що склалися, привели його на Молдавську ДРЕС в АСУ ТП, де він незабаром став одним із провідних фахівців відділу. Пізніше він був шість років профспілковим лідером підприємства.
Олексій Сергійович пригадує, що потрапивши у 1976 році до Дністровська, він закохався в це невеличке селище з першого погляду. Надзвичайно приваблювали тепле чисте повітря, що пестило душу і тіло, чиста вода лиману, безліч місць відпочинку біля води: колесо огляду, гойдалки, різні атракціони…
Озелененню вулиць та упорядкуванню парків завжди приділяли велику увагу. Місто набувало нового вигляду. І хоча житлових будинків було ще небагато, Будинок культури «Енергетик» став відомим на всю округу. Середній вік мешканців становив 40–45 років. На концерти, танці, в кіно ходили цілими трудовими колективами, разом працювали й разом відпочивали. На той час Молдавська ДРЕС процвітала – працювали 10 енергоблоків, що виробляли за рік 2 020 МВт-год електроенергії.
Здавалося, що так буде завжди, та вже у 90-ті продовжили роботу всього 3 енергоблоки, й утримувати велике господарство міста станція вже не могла. Навіть атракціони в парку довелося демонтувати.
Голова товариства української культури «Пролісок» Галина Федоренко розповіла, що до Дністровська вона приїхала з України у 1988 році разом із чоловіком і маленькою донечкою. Галина Іванівна пригадує, що з перших днів перебування в місті була вражена щирістю, добрими привітними посмішками містян, їхньою доброзичливістю, бажанням допомогти за першим покликом. Здавалося, що містечко на березі Кучурганського лиману розгорнуло свої обійми кожному, хто так чи інакше поєднав з ним свою долю. Ще дивувалася порядку і чистоті, що панували на його вулицях. Місто мало вигляд досить доглянутого, впорядкованого з турботою та любов’ю населеного пункту.
Поділилася спогадами й заслужений діяч мистецтв ПМР, актриса, телеведуча каналу ТСВ Світлана Солянкіна: «Мені було півтора рочки, коли мої батьки з Сибіру приїхали за комсомольською путівкою будувати Дністровськ. Місць для проживання не було, навіть у бараках їх не вистачало. За словами батьків, нас направили до села Незавертайлівка, де лише в одній циганській сім’ї нам надали притулок. Згодом у полі поставили намети й бараки з фанери. Так народилася вул. Будівельників», – розповіла Світлана. – За рік уздовж вулиці виросли кілька багатоповерхівок, люди працювали надзвичайно завзято і натхненно. Мама трудилася маляром-штукатуром, батько – плиточником-облицювальником, а згодом здобув ще один фах – газоелектрозварника». Світлана пригадала, як приїжджі дивувалися місцевій рослинності. Вони вперше побачили шовковицю і кожної вільної хвилини бігли до чудернацьких дерев, щоб поласувати солодкими ягодами.
За короткий проміжок часу в селищі побудували школу, дитячий садочок, поліклініку, нові житлові будинки, магазини, перукарню. Дністровчани почали звикати до нового місця проживання.
Нинішній керівник Дністровська Сергій Карюк докладає багато зусиль для підтримки інфраструктури міста та його сучасного вигляду. Бульвар замостили плиткою, через кожні 100 м установили гарні лавочки для відпочинку. Дністровчани щиро вдячні своєму главі за таку турботу про них. У місті працює боулінг, побудовані волейбольні та футбольні майданчики, де проводять свій час діти та молодь.
Спортивна школа міста оснащена необхідним обладнанням, тренажерами та спортивними снарядами, на вул. Первомайській заклали новий сквер і його облаштування незабаром закінчиться. Місто продовжує свою ходу до розвитку і процвітання.
«Найбільш чудове місто те, де людина відчуває себе щасливою», – сказав якось письменник Еріх Марія Ремарк. Про щастя жити у Дністровську говорять всі без винятку його мешканці. Тож і ми бажаємо їм багато добрих і радісних днів та процвітання на довгі роки.
Аліса КОХАНОВА.
Фото пре-служби Верховної ради.