Наш кореспондент разом з колегами по перу відвідав господарство першого в Григоріопольському районі та республіці фермера Володимира Агатьєва, сумлінного трудівника, досвідченого городника, чуйної, гідної та справедливої людини, підприємця, який ріже правду-матку в очі, а для себе не вимагає нічого зайвого. Йтиметься про події минулого року, які не втратили актуальності й на сьогодні, тому що порушують питання підприємництва, особистий приклад у збереженні здоров’я, питання працевлаштування на батьківщині, виховання молоді, людинолюбства і сімейних цінностей.
Собака гавкає –караван іде
Перші гектари для вирощування овочів Володимир Васильович орендував у колгоспі ще в 1980 році. Довгий час спеціалізувався на цибулі. Часом виробляв її стільки, що вистачало всьому Придністров’ю, а ще десятки тонн реалізовував в Україні. Добре знали його продукцію кияни та одесити. Багато нинішніх керівників господарств з його легкої руки почали займатися землеробством. Земель в обробітку у нього було завжди небагато. Та й нині їх усього 120 гектарів. Частину, розташованих поруч, довелося віддати. Заздрісники на всіх рівнях розпускали чутки про величезні бариші сім’ї досвідченого городника. Однак Агатьєв дотримується відомого принципу «Собака гавкає, а караван іде». Щоправда, все це довело його до інфаркту, попри здоровий спосіб життя (ніколи не курив і не пив спиртного, займався спортом).
Логіка розвитку підприємства вимагала створення овочевої бази. Її обладнали на території колишньої сільської молочнотоварної ферми. Чому обладнали? Тому що в одній зв’язці з батьком, вже як головний спеціаліст, трудиться син Василь. На оптовому ринку «Гермес» у Тирасполі хлібороби мають дві торговельні точки, реалізують овочі у Григоріополі, співпрацюють з мережею супермаркетів, надають безоплатну допомогу овочевою продукцією та іншими матеріальними засобами й обладнанням бюджетним, у тому числі й медичним установам, допомагають селянам, які опинилися у скрутному становищі. Словом, думають не тільки про себе.
Для тих, хто звик, що перед ними схиляють голови, Володимир Васильович спочатку здається «незручним». Однак у процесі спілкування легко зрозуміти, що його тверда життєва позиція полягає в наступному: не обмежувати нічиїх інтересів, але і не дозволяти іншим сідати собі на голову.
Неспокійне життя сім’ї Агатьєвих
«Доля кожної людини досить складна і цікава», – почав розмову з нами Володимир Васильович. Трохи пізніше, коли ми ближче познайомилися одне з одним, стало зрозуміло, що це була не порожня фраза. Перипетій у його долі було стільки, що вистачило б на цілу повість, інколи з детективними главами. Молоді журналісти, які брали участь у нашій зустрічі, не переставали дивуватися гостроті сюжетів, які становлять частину неспокійного його життя. Те, як твердо відстоював він право на гідне місце під сонцем, не могло не викликати у мене і моїх супутників справжньої поваги. Про таких, як Володимир Агатьєв, кажуть: «людина-кремінь». Інший давно здався б, а він – ні. Не тільки своїх відстоював, а й за чужих «підписувався», такою термінологією користуються в тому середовищі, яке хотіло його поставити на коліна. У тому, що це не вийшло, чималу роль відіграв і спорт, що зміцнив волю і викував характер. Він займався боротьбою та важкою атлетикою. Виконав норматив кандидата в майстри спорту з важкої атлетики у своїй ваговій категорії. Входив до десятки кращих важкоатлетів Молдавії, а коли служив в армії, став переможцем змагань серед усіх родів військ. Його кремезна могутня статура й досі свідчить про спортивне минуле.
«Я народився в селі Долинське Одеської області, – відповідаючи на запитання, сказав Володимир Васильович. – Нас, дітей, було шестеро в родині. Мама моя – з України, батько місцевий – з села Бутори. От він і перевіз сім’ю в ці місця. Я жив з батьками в Індії, наш будинок був перший від Дністра. Скільки себе пам’ятаю, працював на землі. Сватали мене в дев’яності роки очолити господарство в Новоолександрівці Велико-Михайлівського району Одеської області. Та я, живучи з родиною в Ташлику, взяв там лише землю в оренду і вирощував кавуни. Реалізовував їх в Україні та Молдові. Якось привіз дві машини «смугастих» у Кишинів на замовлення працівників ЦК Компартії Молдавії. Побачив мене там голова Ташликського колгоспу «Рассвет» Микола Розенберг, розговорилися. Він висловив здивування тим, що я їжджу на роботу кожен день з Ташлика в Новоолександрівку. Запропонував узяти землю в Ташлику й обробляти за договором з господарством. Так ми стали тут орендарями. Починали з 10 гектарів, поступово збільшили площу до 60, на яких вирощували цибулю, збирали по 50–60 тонн з гектара. Досвід організації робіт нашого орендного колективу вивчали керівники господарств Молдавії. Ми самі вирощували насіннєвий матеріал цибулі сорту Халцедон. Загалом усе життя трудився, скільки вистачало сил.
Кермо влади взяв на себе син Віднині син
Василь бере кермо управління у свої руки. Він з четвертого класу навчався в Кишиневі в тій же спортшколі, яку свого часу закінчив я. Василь був бронзовим призером чемпіонату Європи з класичної боротьби. Закінчив агрономічний факультет Аграрного університету Молдови, проходив практику у Швейцарії. Практично я здійснюю лише загальне керівництво, а він займається конкретно виробництвом.
Нинішній стан наших полів – його заслуга. Необхідну техніку закупив в Італії, систему краплинного зрошення – в Ізраїлі, насіння цибулі, моркви, буряка, томатів –у Голландії, де він щорічно проходить стажування. Голландці відвідують наше фермерське господарство, знайомляться зі станом справ. Вони безплатно виділяють насіння для польової апробації на двох-трьох гектарах і здійснюють моніторинг виробничого процесу. Якщо насіннєвий матеріал у наших умовах дає гарний урожай, застосовуємо його в більш широкому масштабі. Хоча насіння дороге, але ефект від його використання виправдовує витрати. Насіння у них відразу проходить відповідну обробку проти шкідників, хвороб тощо. У минулому році, невдалому для томатів, у всіх вони хворіли, а у нас – ні».
Однак прекрасний вигляд ячменю сорту Дев’ятий Вал української селекції (введеного у структуру посівів для сівозміни), який колосився поруч з польовим станом, свідчив, що людський фактор у цьому господарстві має не останнє значення. Юрій Каліга, у якого булозакуплене насіння, побувавши в гостях в Агатьєвих, спочатку не міг повірити, що це з його легкої руки виріс такий потужний зелений килим у них на богарі. «Усім технологічним процесом керує син, і це його заслуга», – з гордістю каже Володимир Васильович.
Продумано в господарстві все до дрібниць
За астраханською технологією посаджені томати. Сім рядів томатів і простір для проїзду контейнеровозу завширшки 1,4 метра. Зазвичай садять по два ряди томатів разом, тут – кожен ряд окремо. Кущі томатів – один в один. У ряду трохи густіше, а загальна кількість рослин на гектарі та ж сама, як і у спареної посадки. Виходячи з досвіду, посадили
1 гектар томатів, що мають довгасті плоди, а 5 гектарів – великі круглі. Минулого року вирощували їх на двох гектарах. Попит перевершив навіть дуже сміливі прогнози, при цьому врожайність була така висока, що близько 30 % томатів так і не встигли зібрати. Діє тут система краплинного зрошення, вода подається через фільтраційні станції. Томати поливаються один раз на три дні. Підживлення здійснюється разом із поливом. На полі – жодної бур’янини. Перед посадкою обробили площу двома видами гербіцидів. «Аж до збору врожаю людині тут уже робити нема чого», – зауважує фермер.
На 10 гектарах розташувалася цибуля, посіяна у квітні. 28 травня випав такий дощ, що утворилися цілі озера. Переживали, просили небеса дати й іншим хліборобам життєдайної вологи.
На підготовці ґрунту під моркву на сусідньому 10-гектарному масиві на тракторі «Білорусь» працював екіпаж братів Олександра і Миколи Абабій – племінників Євгенії Степанівни, дружини Володимира Агатьєва. Зовсім ще пацанами приходили вони в господарство, тут заробили свої перші гроші. Поступово освоїли техніку, тепер це справжні механізатори, яким довіряють відповідальні роботи. Вони точно за легкими заробітками нікуди не поїдуть, зарплата у них гідна. Володимир Васильович тепер може не турбуватися, механізаторськими кадрами років на 40 забезпечений.
У черговий раз на адресу ТОВ «Агромеханізм», яке поставляло техніку селянсько-фермерському господарству Агатьєвих, були сказані добрі слова: «Хороші партнери в «Агромеханізмі». Коли у нас не було коштів, а техніка потрібна була, відпустили її в борг. Самі привозять агрегати. Співпраця з ними дає добрі результати й покращує настрій. Адже завжди приємно мати справу з обов’язковими людьми, – сказав овочівник. – Мимоволі згадую, що починали ми з дружиною вести наше сімейне господарство з двох столових ложок, і то чужих. Тепер у нас є два трактори, увесь комплект навісного обладнання для них, чотири контейнеровози та багато іншого. Техніка – у відмінному стані».
Про принципи життя і бізнесу
Герой нашої розповіді задумався, перш ніж відповісти: «Людина – найрозумніша і, мабуть, найвідповідальніша, і водночас найскладніша істота на землі, створена, щоб взаємодіяти з природою, але вік її короткий. Отже, все треба вирішувати швидко, інакше для здійснення планів життя не вистачить. Дію, керуючись цим принципом. Наприклад, з майбутньою дружиною зустрічався три дні, на четвертий одружився. Будинок спорудив за 100 днів. Що вирощувати на землі, теж довго не роздумував. В основі такий принцип: виробництво має бути максимально ефективним. Найпростіший аналіз дозволив прийняти правильне рішення: з одного гектара можна одержати сім-вісім тонн кукурудзи або 60 тонн моркви. Порівняння фі-нансових результатів – не на користь зернових. До речі, використовувати заплавні землі для вирощування зернових або пасовищ щонайменше нерозумно, а з державної точки зору це повинно розцінюватися як шкідництво. Мало того, що овочі в рази збільшують ефективність використання кожного гектара, вони створюють значно більше робочих місць. А у нас, що ні рік, намагаються під різними приводами відібрати якісь площі й віддати тим, хто просто знущається з такої землі. Я – орач, і на 10 гектарах можу вести успішне виробництво, але не в цьому справа. Орач повинен дихати на повні груди й мати можливість працювати з повною віддачею сил. На мою думку, кожне селянсько-фермерське господарство (СФГ) повинно мати до 200 гектарів угідь. Тоді можлива розумна економічна ефективність праці, збереження родючості ґрунту, розвиток підприємства і, як не пишномовно це звучить, республіки. Адже наша держава тримається на виробничниках. Малі площі породжують слабкі й безперспективні господарства – це шлях у нікуди. Прозріння тих, від кого залежить прийняття рішень, пов’язаних з СФГ, настане, але знову буде втрачено час, але ж, повторюся, життя коротке. У зв’язку з цим скажу: коли я брав землю для вирощування овочів, мене позаочі називали «хворим», а тепер переконалися у правильності моїх дій, і дехто навіть заздрить. Не розуміють люди, що овочівництво –великий труд».
Якщо повернутися до теми ефективного виробництва, то такої цибулі, як в Агатьєвих, навіть досвідчений Федот Цибульський згадати не міг. Розміри та якість її вражали. На мій погляд, створено новий сорт цибулі, який можна називати «Кавуновий».
Сонце, хоча і хилилося до заходу, продовжувало пекти. Бронзові засмаглі фігури працювали
на ділянці, збирали озиму цибулю. Разом з іншими працювала Євгенія Степанівна. Якби не бачив на власні очі, сумнівався б. «Вона така ж, як була в молодості, коли захоплювалася танцями, – жартуючи зауважує Володимир Васильович. – Польові роботи – найдієвіший засіб для збереження підтягнутості».
Багато про що ми ще говорили. Дізнався, що ранок він починає з жарту, вважає, що тоді й день складається вдало. У вихідні бере гармошку і разом з іншими музикантами грає для односельців. Його селянська натура не любить розкоші. Він зустрічає друзів на природі, обожнює риболовлю і не вміє сидіти без діла.
Відомий підприємець – італієць Роберто Гуардіглі назвав Володимира Агатьєва справжнім фермером. Цілком з ним солідарний.
Олег ГАВРИЛЕНКО.
Фото автора.