Який чарівний, дивовижний світ!
І ми на цій планеті – люди.
Учись добро творити з юних літ,
Тоді й тобі самому добре буде.
Хто ми?
Хто ми, ті, що прийшли в цей дивний світ під назвою «Життя»? Хто ми, ті, хто безжурно ніжиться в колисці матінки-природи? Хто ми, ті, хто черпає насолоду з джерела Землі? Хто ми, спраглі до матеріальних статків і сліпі до духовних цінностей?.. Невже ми – нащадки тих самих поколінь, які страждали, щоб жили їхні діти, які працювали до сьомого поту, щоб жили їхні спадкоємці, які проливали кров, щоб жили майбутні покоління? Які жили – щоб жили інші?!
Як нам пізнати себе? Як зрозуміти: хто ми й для чого живемо на цьому світі? Яку дорогу обрати, щоб не схибити?
Кажуть, що доля кожної людини передбачена, написана ще до її народження. І зростаючи, людина живе, як за сценарієм, не маючи змоги щось змінити у своєму житті. Проте, існує й інша думка: «Кожен сам майстер свого майбутнього». Кожен із нас починає будувати його ще в дитинстві. Саме в цей безтурботний час формуються риси характеру особистості, її звички, на які впливають безліч чинників, як позитивних, так і негативних. Тому родина, школа, суспільство покликані створити всі умови для зростання та виховання гідних нащадків, які з честю нестимуть ім’я «Людина».
Передача багатовікового досвіду, культурно-історичних надбань і традицій батьків, дідів та прадідів завжди гарантувала вічність життя. Твори літератури, що є складовими будь-якої шкільної програми, – прекрасна можливість для молодого покоління пізнати світ через призму часу, пережити почуття героїв і антигероїв, оцінити вчинки інших, щоб уникнути помилок у своєму житті. Приємно усвідомлювати, що й у придністровських авторів, як і в кожного народу, є цікавий пізнавальний матеріал, який сприяє формуванню у дитини творчої уяви, розширенню світогляду, вихованню любові до навколишнього світу.
Цього разу розглянемо невеличкі за обсягом, але глибокі за емоційним забарвленням твори двох прекрасних письменниць – Людмили Кудрявцевої (оповідання «Совість») та Раїси Медведєвої (оповідання «Дружок»). Уже в самих коротких назвах цих оповідань закладено глибокий зміст про найцінніші прояви людської душі.
Совість
Тема твору: розповідь про дівчинку, яка негарно поставилася стосовно до хворого братика.
Головна думка: жити та діяти потрібно завжди по совісті.
Ідея: заклик до виховання молодого покоління на засадах людських чеснот, зокрема – совісті.
Жанр: оповідання.
Композиція:
Зав’язка: п’ять соковитих морквин для хворого братика.
Розвиток дії: нехитра арифметика маленької дівчинки.
Кульмінація: хворого братика забрали в лікарню.
Розв’язка: слова бабусі про совість, яка кожній людині від народження дається.
Основні розділи:
Зачин: «Хтозна-звідки в цю ранню пору бабуся принесла пучечок моркви …»
Основна частина: «Морквинки щезли вмить, і навіть споглядальна насолода була довшою і прекраснішою, ніж їх знищення…»
Висновок: «Совість від поганого вчинку береже, тому і берегти її потрібно».
Ознаки оповідання:
- Написане прозовою мовою.
- Невеликого обсягу.
- Мало персонажів (дівчинка, бабуся).
- Коротка тривалість подій (події розвиваються упродовж однієї доби).
Персонажі:
Головні герої: п’ятирічна Тетянка, бабуся.
Епізодичні персонажі: мати дівчинки, хворий братик Бориско.
Сюжет оповідання
Оповідання починається з ситуації, коли п’ятирічна Тетянка з’їла морквинки, які бабуся принесла для хворого дворічного онука Бориска. Дівчинка з’їла соковиті овочі, проте бажаної насолоди не відчула. Вона усвідомлювала, що скоїла щось погане, але в силу своїх ще зовсім юних років не могла зрозуміти, що з нею діється. Чому на душі так прикро?! Страх охопив Тетянку, коли вона дізналася про госпіталізацію маленького братика. Дівчинка розпитує бабусю про Совість, яка може «гризти» людину. В останніх словах мудрої бабусі криється головна думка твору: «Погано людині без совісті. Не люблять таких люди».
Ставлення автора до подій, описаних у творі
Мабуть, недаремно Людмила Кудрявцева головними героями свого оповідання «Совість» обрала маленьку п’ятирічну дівчинку та бабусю. Письменниця ніби нагадує нам, що «все починається з малого». І саме мудрість старшого покоління покликана виховати з маленького нерозумного дитяти свідому особистість – людину, для якої морально-етичні норми, загальнолюдські цінності не будуть «порожніми словами».
Споконвіку в наших родинах керувалися законами етнопедагогіки. Ненав’язлива, вона виражалася в колискових піснях, казках і скоромовках, прислів’ях і приказках, які збуджували розум, спонукали дитину замислитися над незвіданим.
Також здавна користувалися і делікатними методами заохочення та покарання. Часто, щоб дитина зрозуміла, що вчинила недобре, застосовувалися жартівливі примовки, наприклад: «Чим ви, хлопці, вдома втираєтесь? – Батько рукавом, мати подолом, а я на печі так сохну!» чи «Як подивитися, то всі люди брешуть, одні тільки ми правди не кажемо».
В оповіданні «Совість» Людмила Кудрявцева використовує ще такий прийом. Бабуся говорить про совість, як про живу істоту: «Не чіпай, дівко. Хай її совість погризе». Досить вдало автор словами мудрої бабусі дає характеристику людям щодо моральних норм: «…Вона (совість) кожній людині від народження дається. Тільки в одного вона бадьора, у другого дрімає, а в третього спить, а інший і зовсім її губить». Ці слова – ніби підсумок життєвого досвіду, власних помилок і досягнень, оцінка вчинків та життя в цілому.
Дружок
Тема твору: розповідь про коротке життя цуценяти Дружка та його трагічну смерть.
Головна думка: будьте захисниками домашніх тварин.
Ідея: заклик до милосердя, виховання гуманних почуттів до тварин; осуд жорстокого ставлення до братів наших менших.
Жанр: оповідання.
Композиція:
Зав’язка: дивний світ очима малого цуценяти.
Розвиток дії: безтурботне життя в будинку нових господарів.
Кульмінація: ранкова зустріч із рудим другом.
Розв’язка: постріл, що обірвав життя цуценяти.
Основні розділи:
Зачин: «Сліпе безпорадне цуценя з насолодою пило тепле материнське молоко…»
Основна частина: «– Ой, бідненьке, яке ти маленьке… Візьмемо його до себе».
Закінчення: «Цуцик вже не дізнається…»
Ознаки оповідання
- Написане прозовою мовою.
- Невеликого обсягу.
- Мало персонажів (цуценя Дружок, господарі).
- Коротка тривалість подій (події розгортаються впродовж літа – опис коротких фрагментів життя тварини).
Персонажі:
Головний герой – цуценя Дружок.
Епізодичні персонажі: дівчинка, господарі, «нічні охоронці порядку».
Сюжет оповідання
Починається розповідь з опису маленького цуценяти, яке з подивом пізнає навколишній світ та його неписані закони. Розчарування підкрадається несподівано, раптом, коли безжальні господарі відвозять його далеко від матері, від дому. Однак, на щастя, цуценя знаходить людей з добрим серцем, які надають йому притулок. Життя в будинку нових господарів дарує маленькій собаці хвилини радості та задоволення. Можливо, так тривало б завжди, якби не безжалісний постріл, що обірвав життя цуценяти в перший день року Собаки за китайським календарем…
Ставлення автора до подій, описаних у творі
Оповідання «Дружок» – це крик про допомогу. Так кричить безпорадність тих маленьких безпомічних тваринок, якими ми спочатку любуємося, бавимося з ними, а потім, коли нам набридне, з крижаним серцем відштовхуємо їх від себе, кидаючи беззахисних напризволяще.
Прочитавши оповідання, розумієш, що його автор – людина з великим добрим серцем, якій душа болить за братів наших менших. Вона намагається достукатися до наших зачерствілих сердець, пробити стіну байдужості та бездуховності. Це їй удається. Напевне, кожного, хто прочитав цей невеличкий твір Раїси Медведєвої, зачепили за живе рядки передостаннього абзацу: «…Закривавлений Дружок лежав поряд зі своїм другом і вже не відчував болю, коли один із «мисливців» відрізав його ще теплі вуха, щоб відзвітувати перед чиновником про виконану роботу…» В уяві відразу постає жахлива картина! Так, тварини – не люди. Але вони живі!!! Вони теж хочуть жити.
Письменниця досить вдало будує свою розповідь. Вона так уміло та виразно передає думки, відчуття, емоції цуценяти, що читач мимоволі починає сприймати життя тварини, як рівного собі. Він розуміє, що воно може плакати й сумувати, а може радіти й бути щасливим.
Підсилює емоції й елемент контрасту, який використала Раїса Медведєва, описуючи світлий день новонародженої тваринки, коли ще зовсім крихітне щеня відкрило очі: «Сліпе безпорадне цуценя з насолодою пило тепле материнське молоко, коли почуло якісь приємні звуки…», і кривавий ранок останнього дня в його житті: «Пролунав постріл –рудий песик заскиглив і впав. Дружок кинувся до друга на допомогу… У цей час пролунав ще один постріл – і дикий біль пронизав усе його тіло…»
Правдивий сюжет оповідання переконує читача в безсердечності «нічних охоронців порядку» та тих, хто викидає домашніх тварин на вулицю. Автор закликає людей бути гуманними, милосердними, вирішувати проблеми, спираючись, перш за все, на морально-етичні норми. Адже ми, люди, найрозумніші живі істоти на Землі, покликані забезпечувати умови для життя, а не відбирати те найцінніше, що дається кожному створінню лише раз!
Епілог
«Найстрашніший звір на Землі» – проголошує напис на клітці в одному з зоопарків Німеччини. Коли зацікавлений відвідувач притуляє обличчя до масивних ґрат і зазирає всередину – він бачить себе. За ґратами встановлене дзеркало. Чи є безпідставним напис на вході? Напевно, ні. Інколи людська діяльність, необдумані людські (чи нелюдські) вчинки, безпідставна впевненість у своїй неперевершеності настільки змінюють навколишній світ, що це може загрожувати існуванню самої людини. Варто ніколи про це не забувати. Інакше ми приречені на самознищення.
Тож, щоб цього не сталося, нам, без сумніву, слід відродити свою духовність, свою душу. Адже це найголовніше, що є в людині. Саме душа є істинною сутністю кожного з нас. І важливо, щоб за будь-яких обставин та в будь-якому оточенні людина діяла так, щоб душа її завжди залишалася кришталево чистою, світлою та безмежною. Бо, як кажуть, «Душа, на відміну від розуму, не думає і не розмірковує – вона відчуває і знає, тому й не помиляється». І як би важко вам не було – не змінюйте красу своєї душі на мерт-
вий холод каменя. Навіть якщо вас зламали – проростайте знову! Відродиться душа – відродиться й Людина.
На жаль, на сьогодні не кожен із нас достойний високого звання «Справжня людина». Проте кожен має можливість жити по совісті, творити заради прекрасного, що нас оточує, примножувати набутки дідів-прадідів, у любові та злагоді виховувати нове, молоде покоління. Словом, жити так, щоб бути гідними своїх предків. Пам’ятаймо, що саме від нас залежить наше майбутнє.
Шановні, будьмо людьми!
Оксана IВАСIВА,
вчитель української мови та літератури Кам’янської СШ № 2.