Iнтерв’ю Президента ПМР Вадима Красносельського газеті «Приднестровье».
– Доброго дня, Вадиме Миколайовичу. Дякую за можливість поставити запитання, які хвилюють наших читачів. Період «ізоляції» журналістів був досить тривалим. Через пандемію основним джерелом інформації для нас були офіційні повідомлення, тож нинішня розмова має особливу цінність.
Перше запитання, відповідно, про пандемію та перспективи її нівелювання. Чого чекати придністровцям?
В. К.: Запитання зрозуміле і водночас дуже складне. Минулі півтора року показали, що розраховувати на передбачуваність ситуації з поширенням коронавірусу не доводиться. У нього свої закони, що не піддаються загальнодоступній логіці. Та ми вже, як то кажуть, знаємо ворога в обличчя і можемо йому протистояти. Це важливо. Хочу зазначити, що Придністров’я досить гідно справляється з цим новим злом. На перших порах пандемії ми консолідувалися, не упустили момент упровадження профілактичних заходів і вистояли навіть у пікові моменти. Так, було складно – і для тих, хто приймав рішення, і для тих, кому довелося їх виконувати. Так, були ті, хто сумнівався, були незадоволені, були й ті, хто намагався саботувати так важко вибудовуваний механізм. Інструменти підбиралися по ходу, тактику доводилося змінювати, виходячи з обставин. Та головне було зроблене: система забезпечення безпеки громадян запущена, успішно функціонує й дає плоди: захворюваність пішла на спад, але про повну перемогу говорити ще рано. Можливо, звести пандемію нанівець допоможе масова вакцинація. Принаймні, я на це дуже сподіваюся. У республіці вже десятки тисяч вакцинованих громадян. Охоплення було б набагато більшим, якби прищепні препарати були у вільному доступі. Кошти на закупівлю вакцини для придністровців закладені в бюджеті, але можливості виробників обмежені. Тому поки що в нашому розпорядженні тільки вакцина, надана як гуманітарна допомога. Тут хочу висловити подяку організаціям і посадовим особам, які приймали рішення про виділення нам вакцини. Ми тримаємо руку на пульсі, вивчаємо пропозиції різних виробників, що з’являються на ринку, не зациклюючись на одному препараті. Важливо надати жителям республіки право вибору: робити щеплення чи ні, якому препаратові віддати перевагу.
Щодо очікувань про повернення до звичного укладу життя, то тут теж складно робити прогнози. Ми не вперше продовжуємо карантинні обмеження на кордоні. Дай Боже, щоб не довелося більше закриватися на карантин, але загадувати не варто. Якщо цього вимагатиме санітарно-епідеміологічна обстановка в республіці та за її периметром, ми вживатимемо відповідних заходів. Усередині країни теж пом’якшуються обмеження. Це всі бачать. Головне – пильнувати. Багато людей жартують, мовляв, пандемія навчила всіх мити руки. Так, і це теж. Вона дала нам багато уроків. А яке це випробування для системи охорони здоров’я! Тут хочу зауважити, що, попри всі нарікання, часом, безперечно, обґрунтовані, Міністерство охорони здоров’я цілком гідно справилося з навантаженням. Збоку легко міркувати, давати оцінки… А ви спробуйте, що таке робота в «червоній» зоні, як це працювати цілодобово в захисному костюмі, не спати кілька змін, визначатися з лікуванням хвороби, поведінка якої непередбачувана, переживати, чи вистачить на сьогодні кисню всім, хто потребує… Я вже говорив, що для мене лікарі, міліціонери, які пліч-о-пліч з медиками боролися з розповсюдженням інфекції, військовослужбовці-добровольці, які змінили мундири на білі халати санітарів, усі вони герої цього часу. Одиниці були удостоєні звання «Людина року», але заслужили всі. До речі, цього разу не було можливості (все через ці ж карантинні обмеження) привітати, подякувати, дивлячись у вічі, потиснути руку кожному лауреату цього щорічного конкурсу. Церемонія була умовною, розбитою на частини й записаною для телевізійної версії, але я впевнений, можливість поспілкуватися ще випаде. Треба переступити цю пандемійну риску і рухатися далі. Це треба громадянському суспільству, це потрібно бізнесу та економіці країни.
– Хочу запитати про галузь освіти в контексті пандемії. Як Ви вважаєте, дистанційка відгукнеться в майбутньому?
В. К.: Дистанційне навчання, звичайно, нерівноцінна альтернатива класичній освіті. Однак без неї ми або піддали б небезпеці масового зараження дітей (особисто для мене не стоїть питання, що в пріоритеті – здоров’я чи знання, вибір однозначний), або школярі та студенти пропустили б цілий рік навчального процесу. Всі розуміють, що якість освіти в цей період могла знизитися. Доведеться надолужувати. Тут хочу зазначити, що треба шукати в усьому не тільки мінуси, але і плюси. Упроваджувати дистанційні форми навчання теж потрібно. Не для повсюдного і загального використання, та все ж. Крім того, це дає можливість максимально залучити до навчального процесу тих, хто, наприклад, за станом здоров’я не може відвідувати навчальні заклади. Це ж дуже важливо. І пандемія підштовхнула нас у цьому напрямку. Школи оперативно забезпечили інтернетом і комп’ютерами. Раніше до цього не доходили руки, не вистачало коштів. От вам і плюс. І молоді вчителі активніше включилися в розроблення шкільних програм з урахуванням нових віянь. Теж плюс. Надалі цей досвід буде корисним. Важливо тільки розумно підходити. Повертаюся до питання про те, що є діти, для яких дистанційне навчання – це реальна можливість повноцінно навчатися. Раніше самостійне або домашнє навчання було рідкісним явищем, крім того, не було нормального робочого механізму. Я пам’ятаю випадок. До мене звернулися по допомогу батьки випускника школи, круглого відмінника, якому не дали золоту медаль, аргументуючи тим, що він не атестований з фізкультури. А ця дитина з інвалідністю, й навчалася екстерном. Де ж логіка? Тоді довелося особисто втрутитися, щоб виправити несправедливість. Я до чого згадав цю ситуацію? До того, що вимушено запущений механізм дистанційного навчання в перспективі матиме попит, тільки потрібно розумно поставитися до його впровадження. А в тому, що наші діти надолужать те, що, можливо, упустили під час цього навчального року, я не сумніваюся.
– Ще одне питання освітньої спрямованості – дуальна освіта. Це Ваша ініціатива. Чи реалізується вона?
В. К.: Дуальна освіта – не моє ноу-хау. Це активно практикована у світі система. Частково вона діяла і в нас. Ми постаралися її вдосконалити, надати нового імпульсу. В чому суть? У тому, щоб максимально зблизити учасників ринку праці, врівноважити попит і пропозицію. Пострадянський період нівелював значущість робітничих професій. Усі кинулися здобувати вищу освіту в начебто престижних, але абсолютно непопулярних секторах економіки. Юристи, економісти – це стало вже просто ім’ям прозивним. Молодь просиджувала п’ять років в інститутах, щоб покласти на полицю диплом і тільки після цього розпочати пошук свого професійного спрямування, застосування своїм здібностям. Вища освіта в нинішньому вигляді втратила свою цінність і статус. При цьому промисловість, сільське господарство, сфера послуг відчувають колосальний дефіцит підготовлених кадрів. Потрібні робочі руки. От і було запропоновано суб’єктам господарювання скооперуватися з освітніми установами для спільного формування кадрового потенціалу. Нині до цієї системи залучено вісім організацій середньої професійної освіти та 28 підприємств. Фахівців готують за вісімнадцятьма професіями. У навчальному процесі зайнята не одна сотня людей. Цього навчального року випускаються студенти, які за програмою практико-орієнтованого навчання здобули такі спеціальності, як складальник взуття, кравець, оператор швейного виробництва, фахівець у галузі металургії – всього 36 випускників. З 2018 року, з початку дії програми, потрібних фахівців підготовлено 274 (електромонтери, трактористи, швачки, слюсарі…) Важливо, що система гнучка, узгоджується із запитом. Інтерес до програми, до речі, проявляють не тільки випускники шкіл. Знаєте, яка найбільш популярна спеціальність серед дорослого населення? Тракторист. Це свідчить про те, що люди хочуть навчатися і розвиватися, хочуть підіймати промисловість і сільське господарство. Останній рік, наприклад, показав, наскільки значуща меліорація. Аграрії готові вкладати кошти в поливні системи, але з чим зіткнулися? Немає фахівців, які обслуговували б цей вид сільгоспобладнання. Ось така реальна потреба. І одразу ж оперативна реакція: з 1 вересня на базі наших освітніх установ почнеться підготовка фахівців цього профілю. Ще один приклад – лісове господарство. Там теж потрібні кадри, й готуватимуть їх у Придністров’ї.
Ще один елемент, який буде включений у програму підготовки робітників, – навчально-виробничі комбінати. Старше покоління пам’ятає КПК. Останнім часом далеко не у всіх містах і районах діяла ця система в рамках шкільної освіти. А школярів, які хочуть дістати професійні навички та здобути відповідний документ, чимало. Прийняте рішення відродити й активізувати цю практику. До співпраці запрошені місцеві технікуми. За їх сприяння, учні без відриву від основного навчального процесу дістануть прикладну професію і, в разі необхідності, зможуть відразу після закінчення школи працевлаштуватися.
– Минулого місяця підвищили зарплати бюджетникам, трохи раніше – пенсії. Продовжено період виплати допомоги на дітей. Усе це – додаткове навантаження на бюджет. Як вдається це робити, враховуючи, що економічна ситуація складна?
В. К.: Зростання зарплат і пенсій – планові заходи. Звичайно, викроювати кошти дуже складно, особливо, коли в плани втручаються непередбачені обставини. То пандемія, то негода, то обмеження з боку сусідів, які всіма силами гальмують розвиток нашої економіки. Тому і доводиться перекроювати бюджет, від чогось відмовлятися, якісь проекти відкладати на пізніший період. Та Придністров’я було і залишається соціально орієнтованою державою з ринковою формою економіки. Все, що заробляє держава, витрачається на людей. А в чому ці витрати? На перший погляд, основне – це виплати (зарплати, пенсії, допомоги тощо). А як же перебування дітей у дитячих садках, освіта, шкільне, додаткове, професійне, медичне обслуговування, будівництво та ремонт доріг, облаштування спортивних майданчиків та паркових зон? Усе це теж соціальна підтримка громадян. І ми намагаємося планомірно рухатися у всіх напрямках: і зарплати підвищувати, й інфраструктуру покращувати. Це складно. Особливо, коли зовнішні фактори негативно впливають на реалізацію економічного потенціалу Придністров’я. У нас хороша промислова й аграрна бази, є робочі руки та світлі голови. До нас виявляють інтерес інвестори, але доводиться долати такі перешкоди, як, наприклад, невирішеність (не з нашої вини) банківського питання. Серйозним випробуванням стало закриття кордонів у всьому світі через пандемію. Знизився споживчий попит, у тому числі на продукцію наших підприємств. Додала проблем посуха. Постійно з’являються несподівані труднощі, форс-мажорні обставини. Це життя. Та ми не опускаємо руки, а збільшуємо за можливістю ті ж пенсії та зарплати, проводимо воду в села, освітлюємо вулиці, упорядковуємо дороги. Ви знаєте, що тільки на забезпечення сіл централізованою подачею води за останні роки витрачено понад 30 мільйонів рублів, а на ремонт сільських доріг – понад 50 мільйонів? Усі бачать, як змінюються міста. Все це – соціальна підтримка, все це робиться для кожного жителя республіки.
– Цього тижня здали в експлуатацію ще один будинок за президентською програмою доступного житла для бюджетників – у Дністровську. Проект охопив практично всю республіку. Чи чекати продовження програми?
В. К.: Так, дійсно, ми здали будинок у Дністровську. Символічно, що захід відбувся в День захисту дітей. Якщо повернутися до попереднього запитання, то ця програма – теж форма підтримки населення. Діти зростатимуть в упорядкованих квартирах, батькам не доведеться їхати на заробітки, щоб забезпечити сім’ю житлом. У чому суть цієї програми? У тому, щоб кожен бюджетник міг зі своєї зарплати поступово виплачувати вартість квадратних метрів. Традиційне кредитування на ці цілі багатьом не по кишені, а держава не може поки що взяти на себе повне фінансування будівництва житла. От і був вироблений механізм взаємовигідного партнерства. Придністровці щомісяця вносять посильну для сімейного бюджету суму. Вартість квартир доступна: квадратний метр житла – в середньому близько 100 умовних грошових одиниць. Проект уже довів свою потрібність і ефективність. Ми ліквідували практично всі «довгобуди» в республіці. Я вже говорив якось, що навіть шкода, що їх виявилося не так багато. У програму вже увійшло майже півтора десятка об’єктів. Здали десять будинків. Ще кілька – в процесі. Ми шукаємо й інші варіанти розв’язання квартирного питання. Наступний етап – субсидування придбання громадянами житла на вторинному ринку. Ця ідея теж знайшла відгук у жителів республіки. Воно й зрозуміло, адже вторинний ринок насичений, а придбати заповітні квадратні метри немає можливості. Держава допомагає, виділяючи кредитні ресурси на тривалий термін і під малий відсоток, а також покриваючи частину витрат. Громадяни, у свою чергу, залишаються в країні, беруть на себе трудові зобов’язання. Це хороші, чесні партнерські відносини.
– Фонд капітальних вкладень став прикметою нашого часу, важливою складовою соціально-економічної політики Придністров’я. Наскільки ефективна і життєздатна ця програма?
В. К.: Фонд капітальних вкладень, навіть якщо говорити про його доцільність на цей конкретний момент, уже довів свою життєздатність. Таких інфраструктурних змін у кращий, безумовно, бік не було в сучасній історії нашої держави. Ми «доношували» те, що залишилося від радянських часів. Зношене буквально все: лікарні, школи та дитячі садки, будинки культури та бібліотеки, дороги, комунікації… Все потребує уваги та грошей. Викроювати їх із розрізнених джерел украй складно. Потрібен фінансовий базис. Ним і став Фонд капвкладень.
Не буду перелічувати, що зроблено за час дії цієї програми, оскільки досягнення у всіх на виду. Ще дуже багато належить зробити. Тому говорити про згортання програми більш ніж передчасно. Так, обставини вимагають постійного перегляду програм розвитку. Доводиться розставляти пріоритети, визначати черговість. Ви собі не уявляєте, як складно дається рішення, коли ремонт якогось об’єкта доводиться відкладати. Люди чекають, сподіваються, але секвестрування не уникнути. Та ж сама пандемія: скільки фінансових ресурсів вона з’їла. Звідки брати кошти? Доводиться звертатися до ФКВ. А з іншого боку, якби не було у нас цього фонду, цього резерву, звідки б черпали кошти? Це своєрідне резервне джерело. Тож ми намагаємося не допускати панічних настроїв. Якщо треба на деякий час запозичити кошти, ми це робимо, але за першої ж можливості повертаємося до об’єктів Фонду. Жодна копійка не втрачається. Програма діє й діятиме доти, доки в ній буде потреба. Поки що запитів і звернень, у тому числі від громадян, дуже багато.
– До питання про звернення громадян. У пандемію особистий прийом припинений. Як Ви підтримуєте зв’язок із жителями республіки?
В. К.: Особистий прийом не ведеться, але служба, що відповідає за взаємодію з громадянами, функціонує на повну силу. Звернення надходять і на пошту. Робота з ними – важлива складова моєї щоденної діяльності. Я намагаюся заглиблюватися в кожне питання, в кожну проблему. Звичайно, до їх розв’язання залучаються фахівці робочих органів – Адміністрації Президента, міністерств і відомств за відповідним профілем.
– А повідомлення в соціальних мережах? Вони для Вас мають значення?
В. К.: Чому ні? Звичайно. Люди пишуть про те, що їх турбує, порушують актуальні проблеми. Одній людині, та й цілому керівному апаратові неможливо охопити увагою все і вся. Громадяни в цьому відношенні – справжні помічники. Я не говорю про провокаторів, яких хлібом не годуй, дай тільки обурюватися, полити когось брудом тощо. Хоча і вони, хочуть того чи ні, нехай у негативному ключі, але теж допомагають – позначають проблему. Тож і їм моя подяка. Взагалі, сучасні засоби комунікації – це прекрасний інструмент оперативного реагування. На жаль, їх суть, функціонал серйозно зіпсували. Втім, своє завдання вони виконують. Я не активний користувач соціальних мереж і, звичайно, не відстежую те, що відбувається там. Немає ні часу, ні бажання, але співробітники стежать за повідомленнями, відбирають ті, що заслуговують на увагу, інформують мене про ситуації, що вимагають втручання. Це досить зручний формат, який дозволяє невідкладно вирішувати проблеми. Я свого часу доручив усім міністерствам, відомствам, держадміністраціям організувати спілкування з громадянами за допомогою соціальних мереж, свого роду «гарячі лінії» з можливістю зворотного зв’язку. Це працює й дає позитивний результат.
– Запитання, яке хвилює багатьох, але його поки що не наважуються поставити. Чи плануєте Ви балотуватися на другий президентський термін?
В. К.: На все свій час. Буде прийняте таке рішення, придністровці обов’язково про це дізнаються, звісно, особисто від мене. Поки що я можу сказати одне: команда, яка нині працює, ефективна. Вона сильна консолідованістю, єдністю позицій, цілей і завдань, розумінням того, що Придністров’я гідне розвитку, а головне, баченням того, як домогтися кращого для країни. Нинішня команда – люди справи.
Інтерв’ю вів
Олександр КАРАСЬОВ.
Фото прес-служби Президента.