Стрункий, енергійний і бадьорий директор ТОВ «Минерул» Микола Гогой справив враження досить легкої, не обтяженої турботами людини. Навіть не віриться, що він – батько трьох дочок і дідусь вісьмох онуків. Та й сам Микола Iванович народився в багатодітній шахтарській родині, в якій виховувалося п’ятеро синів і дві дочки.
Шахтарський хліб
Микола Іванович, як його батько і брати, спробував шахтарського хліба уже навчаючись у гірничому інституті. Шахтарська сім’я формувала його характер. Можливо, завдяки цьому в часи перебудови він не розгубився, а шукав своє місце в новому світопорядку, що настав несподівано для всіх.
Перші кроки
в підприємництві Микола Гогой зробив їх ще в 1994 році. Він створив підприємство з копчення риби. Придбав разом із компаньйоном будівлю колишнього цеху районного сільського споживчого товариства і там організував виробництво.
Вони обладнали холодильники для зберігання готової продукції. Реалізовували копчену рибу в районі та республіці, вивозили в Молдову. Працювали з великими підприємствами за бартером. Словом, «крутилися», як могли. Потім у галузі з’явилися серйозні конкуренти, та й митні бар’єри відіграли свою роль. Зорієнтувались і почали займатися виготовленням соняшникової олії.
На той період навіть і думки не було про землеробство. Однак незабаром на ринок соняшникової олії Придністров’я вийшли українські виробники, ціни впали. «Проаналізували ситуацію й разом з моїм бойовим заступником і компаньйоном Михайлом Георгійовичем Спеяном дійшли висновку, що, крім сільськогосподарського виробництва, в нашому регіоні ефективно займатися більше нічим», – розповів підприємець.
Під землею й на землі
Інженер-електромеханік за фахом, який розпочав свій трудовий шлях на шахтах Донбасу, Микола Іванович жартома зауважив: «Працював під землею, а тепер виліз і працюю на землі. Треба сказати, що це все ж легше і приємніше. Наприкінці 1999-го взяли перші 32 га землі. Тоді навколо все виробництво вмирало. Зорали, посіяли овочі: томати, перець, баклажани тощо. Водовід був старий, поливали «пістолетами». У перший рік не все вийшло. Однак дві фури відправили у Прибалтику, за одну розрахувалися, за другу – ні. Повезли овочі в Москву: на ринку місця не було, перекупники брали продукцію за півціни. В результаті прибуток склав на один цент менше, ніж якби реалізували овочі прямо з поля. «Ґуль» набили багато, але була і користь – правильно зроблені висновки.
У 2001 році взяли 80 га землі, через рік – ще стільки ж. На тих масивах сиротливо стояли безгосподарні останки «Фрегатів». Тоді ми їх відновили, й тепер там на чотирьох полях по 45 га у нас працюють чотири «Фрегати». Щороку на одному з полів вирощували овочі: 12 га томатів, 8 – перцю, 2 – баклажанів та інших овочів. Виходили з потреб внутрішнього ринку. У серпні по 120 робітників працювали на наших полях. Результати були різні: коли краще, коли гірше. Для овочів сприятливішими були менш дощові весна і літо. Поливали тоді, коли було потрібно. 30-відсоткова затримка пенсій і зарплати бюджетникам у 2016 році скоротила можливості внут-рішнього ринку, а криза в Україні (гривня подешевшала втричі) посприяла притоку дешевих овочів звідти й призвела до того, що половина вирощених нами овочів залишилася в полі. Ми відправляли вирощену продукцію на продаж у Рибницю, на оптовий ринок – у Тирасполь, брали участь у всіх ярмарках, але машини поверталися, найчастіше так і не реалізувавши всю продукцію.
Ще у 2010-му на нарадах з розвитку АПК республіки до 2025 року я говорив, що, поки не буде перероблення овочів і реального виходу на російський ринок, збільшення виробництва овочів очікувати не слід. У 2017 році скоротили овочевий клин у два рази. Повторилося те ж саме, щов попередньому році.
Методи проб і помилок
З 2018 року перейшли на вирощування зернових і технічних культур: ячменю, пшениці, кукурудзи, соняшнику та рапсу. Спробували культивувати гречку та овочевий горох, здали його на Кам’янський консервний завод. Однак і та, й інша культури принесли тільки багато клопоту і розчарувань. Великі придністровські підприємства без нас задовольняють попит на гречану крупу.
Нині вирощуємо рапс сорту Харас, куплений у фірми Singentа, і Меморі, придбаний в Румунії. За своїм впливом на ґрунт рапс кращий, тому ми, прагнучи поліпшити структуру ґрунту, другий рік поспіль займаємося гібридами цієї культури на поливі. Не все поки що виходить гладко, набуваємо досвіду і на власних помилках. Минулого року дещо запізнилися з обробкою посівів, однак ТОВ «Минерул» зібрало рапс, отримавши врожайність 38 ц/га на зрошуванні.
Коли вирощували овочі, в господарстві був агроном із захисту рослин. Після того, як ми відмовилися від овочевого клину, мені, електромеханіку, довелося на практиці освоювати технологію захисту рослин та інші агрономічні премудрощі. Нині допомагають Інтернет, де є достатньо інформації, фахівці фірм, що постачають засоби захисту, добрива, супроводжують на практиці їх застосування. Однак самому треба все вивчати досконально.
У результаті ми давно перейшли на чизелювання полів, перед посівом соняшнику обов’язково розпушуємо ґрунт на глибину 35–40 см. Для вирощування овочів необхідна оранка площ. Нестачу вологи компенсували поливом. Однак там, де немає зрошування, землю потрібно якомога менше обробляти.
Таким чином, ставка на меліорацію – важлива, однак консервативний напрямок у землеробстві, нульові технології на богарі, що зберігають родючість ґрунту і вологу, безумовно, необхідно нині протиставити посусі та іншим негативним впливам людини та клімату на розвиток сільськогосподарського виробництва», – таку точку зору висловлює Микола Іванович.
У ТОВ «Минерул» з року в рік розширювали зрошувані площі: до первинних 32 га ввели в іригаційну систему ще 160. Коли інші здавали на брухт старі «Фрегати», «Минерул» придбавав їх. Так з’явилися ще три зрошуваних поля, а кількість «Фрегатів» зросла до семи.
У 2018 році купили три нові кругові поливні машини «Фрегат» з електроприводом. Микола Гогой до тонкощів вивчив цю техніку, її переваги та недоліки. «Машина розрахована на роботу від електромережі та дизельного двигуна. Підрахувавши економічну ефективність, за 8 тисяч євро придбали електричний кабель, згідно з проектом проклали його до зрошуваних полів. Споживання електроенергії одним круговим «Фрегатом» становить 45 кВт/год, тобто витрата дорівнює електричній лампочці. Як кажуть, все геніальне просте: вмикається потужний поливний агрегат із шириною захвату поливом 350 метрів», – продовжує Микола Іванович. Видно, що живе в глибині його душі інженер-електрик, задоволений своїм дітищем. За одне коло витрачається 20–30 кВт, а це 40 рублів або 3,5 літра дизельного палива.
Натхненний результатом, Микола Гогой купив велику машину на 16 візків. Зрошувані площі в господарстві досягли майже 700 га. Існує можливість зрошувати ще 130 га, необхідні лише організаційні рішення, пов’язані з доброю волею сусідів.
Iнженерна натура
Вона постійно спонукає Миколу Івановича до реалізації нових технічних проектів. Нині в ТОВ «Минерул» створений розчинний вузол для зберігання карбамідно-аміачної суміші (КАС) – рідкого азотного добрива.
Купили раніше вживані місткості, встановили їх на польовому стані. Дістають готовий розчин і підживлюють посіви: по соломі –розпилювачами, щоб її розкласти; по листі – великими краплями. «Наш розпилювач, – продовжує хлібороб, – має різні робочі отвори. КАС під час роботи з озимими спрямовується струменями, доходячи до листя, стає краплинами, що падають на нього і стікають на землю.
На просапних працюємо за допомогою шлангів, які приєднуються до обприскувача через 35 см, встановлюємо на шланги важки. Шланги волочаться по землі, насосами через них добриво подається на ґрунт. Не ми перші застосували подібне, я лише вжив цей технологічний елемент у наших умовах. Такі шланги вже й продаються. Їх можна застосовувати також і на високій пшениці. Однак навіть за такої раціональної системи якийсь відсоток суміші все-таки випаровується. Є думка придбати агрегат, що вносить добрива у ґрунт на певну глибину. Загалом, намагаємося використовувати досвід закордонних і місцевих аграріїв».
Обсяги виробництва зернових I групи, кукурудзи, соняшнику зростали в міру розширення зрошуваних площ, напрацювання досвіду. Логічним стало створення сушильного комплексу на 15 тонн на годину, куди потрапляє зерно після очищення і калібрування. За нинішньої спеки, сушиться в основному кукурудза, рідше соняшник.
Технічний парк господарства оснащений чотирма комбайнами, іншою необхідною технікою, яка чекає свого часу на базі підприємства. Серед недавніх придбань – сівалка культиваторного типу «Партнер».
Обов’язки засновники розділили між собою згідно з індивідуальними нахилами. Микола Гогой – директор, головний інженер, бухгалтер, електрик, агроном, а Михайло Спеян – його заступник з виробництва, організовує роботу колективу. Вдале поєднання можливостей двох ініціативних людей дає високий результат.
«Зірки, звичайно, впливають на все, що оточує нас, –завершуючи розмову, сказав заповзятливий Микола Іванович. – Та вдивляючись у нічне осяяне мільярдами зірок небо, розумієш, які вони далекі та як мало вони означають особисто для тебе. Тому розраховувати потрібно не на небеса, а на свої сили та здібності, не втрачати самовладання навіть у важкі хвилини. Виходячи з цього, я будую своє життя. Цьому навчив мене і шахтарський досвід».
Олег ГАВРИЛЕНКО.
Фото автора.