Тема кохання – одна з найдавніших у творчості кожного народу. Кохання – прекрасне почуття. Про нього стільки сказано, стільки написано. Та, мабуть, найтонше, найбільш трепетно це почуття оспівали поети.
Любов рухає світом, живить філософію життя. Тому не дивно, що ця тема залишається невичерпною. Готовність до самопожертви в ім’я кохання, прагнення справедливості, нестерпні муки чекання, любов пристрасна, любов зраджена, врешті, любов материнська є однією із основних тем і придністровських майстрів слова. Енергія серця, енергія мелодії кохання притаманна багатьом творам наших вітчизняних поетів.
Читайте, насолоджуйтеся, замислюйтеся, мрійте, аналізуйте, збагачуйтеся! Ці твори для вас, а може, і про вас. У цьому майстерність поета –влучно передати те, що всі ми – рано чи пізно – відчуваємо і переживаємо. Кохання – це поезія!
Надія ДЕЛIМАРСЬКА
По сон-траві…
По сон-траві, де полуниць чимало,
Любов нам килими свої зіткала;
Там навкруги – куди тільки не глянеш –
Подих плекає мрії, щоб не в’януть.
Цей храм відвічний.
Скрізь його принади,
Де солов’ї витьохкують рулади
(Аж дотики тамують вітрюгани),
А ми в обіймах ніжностей жаданих.
Хоч запевняють: «Є любов всесильна,
Звитяжна є, між полюсами вільна…»,
Буває одинока й безпорадна –
Її краса з душею Аріадни.
В світлі надій, здолав-таки міжгір’я,
Сягне, світи чаруючи, в сузір’я.
Її тендітність – неймовірна сила…
Коханням називаю свої крила.
* * *
Мені потрібен ти,
і тільки ти –
Як світло паростку,
затишок житлу.
Мені потрібен ти,
і тільки ти,
Як совість і як тиша
серед битви.
Лиш ти у розмах крил.
І тільки ти
В словах моєї клятви
і молитви.
Щоб розірвати
роздумів дроти,
Коли страждає
гіркотою розчерк,
Мені потрібен ти,
і тільки ти.
Моєму серцю ти
диктуєш почерк.
* * *
На землі за тобою чи в небі –
Я твій ангел, хранитель твій.
Не живу я ніде для себе,
Ти ж мене зберегти зумій.
Крізь квітучі луги, сповиті
В надранкову, земну красу,
В надвечірню зорю…
– Над світом
Я про тебе думки несу.
І невидима, поруч тішусь,
Як заснеш у коханні ти,
І лиш поглядом ніжу, ніжу,
Не бажаючи кращих див.
На світанні, коли мій подих
Обцілує твоє чоло,
Ти зрадій! І відчуєш всюди,
Яке сильне моє крило,
Які вірні кохання крила,
Що рятують з тенет біди,
А безсилим вертають силу…
Не турбуйся, зі мною йди!
Бо в негоді любій зуміє
Не святий, мабуть, образ мій
Обирати шляхи до мрії
Без фатального зла подій.
Не лякайся суддів небесних,
Не зважай на людські суди –
Твій хранитель, в тобі воскресну.
Я живу, доки житимеш ти.
Характерно, що однією з особливих ознак поетичних творів є наявність в них елементів пейзажної лірики з притаманним для неї відтворенням явищ природи, які своєю цілющою силою живлять душу закоханої людини.
Краса природи вселяє бажання жити, любити, породжує відчуття радості, піднесені мрії, почуття любові зливається з відчуттям гармонії та краси.
Максимальна увага на музичність, що вражає новизною та естетичністю, відчутна в інтимній ліриці наших поетів. Вона полонить нас всепереможними чарами своїх емоцій, даючи відчуття гармонії, яке дарує людині природа.
Володимир ПОЯТА
Ведмедиця небом іде…
Ведмедиця небом іде
І зорями ясно так сяє,
Дівчина коханого жде –
Він прийде, вона ж так кохає!
Ведмедиця небом іде,
Над хатою же зупинилась,
Дівчина коханого жде –
Вона чомусь так засмутилась.
Ведмедиця далі іде,
За хату зірки вже ховає,
Це значить, що він не прийде…
Сльозинка, мов зірочка сяє.
Ведмедиці в небі нема
І ніченька літня спливає,
Дівчина не спить і сумна –
Козак десь гуляє…
* * *
Чому ніч ця ясна так ніжно бентежить
Серденько моє молоде,
Коли над садами у зорянім небі
Замріяний місяць зійде?
І ніченька літня всі чари-принади
У душу навіє мені,
А в серці любові жадання заграє
На ніжній, солодкій струні.
І світла печаль мою душу огорне,
І хочеться жити й любити,
І серце моє молоде
Омріяним щастям зігріти.
Моїй дружині
Гори, моя зоре,
І в щасті, і в горі
Ти світиш в моєму житті.
Чим ночі темніші,
Ти сяєш ясніше,
І ночі – мов дні золоті.
Я знаю, що часом
І зорі згасають
В холодній, німій вишині.
Моя ти ранкова
Зоря й вечорова –
Сіятимеш вічно мені.
Людмила СТРЕМЕНОВСЬКА
Коханій
Цілий світ я тобі подарую,
Із хмаринок палац побудую,
Із веселки – місток кришталевий, –
Все для тебе, моя королево.
З неба зорі руками дістану,
Щоб світилась усмішка кохана.
Застелю пелюстками доріжки,
Де ступатимуть милої ніжки.
А уста – те диво калинове –
Буду цілувати знову й знову.
Утопаю, пропадаю, гину
У бездонних очах твоїх синіх.
Люблю тебе
Сонце сушить свої сіті
На старих дубах.
Найсолодший мед у світі
На твоїх губах.
Очі твої – ясні зорі,
У пітьмі маяк
У бездоннім неба морі.
Солов’ї в гаях
Затихають, коли чують
Ту співучу річ,
Вітри коней розпрягають,
Відступає ніч.
Ти – любов моя святая
Із смутком, радістю, журбою
На довгі, довгії літа.
Люблю тебе, живу тобою,
І блакитна далина
Заграє гучною струною,
Обізветься в твоїм серці
Стоголосою луною:
«Ти – любов моя святая
Із смутком, радістю, журбою
На довгі, довгії літа.
Люблю тебе, живу тобою».
Не розлучай нас…
Прошу тебе, не розлучай нас, доле,
Не знищ кохання, ніжне, як весна.
Не переповнюй душу чорним болем,
Любові хоче, ніжності вона.
Душа бажає, щоб кохані очі
Світились щастям,
променем лились,
І в ті бурхливі, в ті жадані ночі
В єдине душі і тіла сплелись.
Не розлучай, не забирай кохання,
Не насилай дощів в життя моє.
Як хочеться із милим на світанні
Прокинутись, як сонечко встає.
І розпочати день щасливий, ясний,
Де роси срібні, квіти, солов’ї,
Де очі рідні і уста прекрасні,
Де є надії й радощі мої.
Доля-доленька
Що ти мені готуєш, моя доле?
Холоднії дощі, пронизливі вітри,
Чи сум і жаль? А чи світання хворе?
А може, пісню весноньки-сестри?
А може, хмарну ніч,
в якій регочуть сови,
Де стогнуть пугачі
і вовче чуть виття?
Як хочу, доленько, я тихої розмови,
Кохання того, що на все життя.
Хочу літать на крилах променистих,
А не стогнать, знесилена, в журбі,
Хочу нанизувать пісень намисто,
Плекати в серці мрії голубі.
Микола СЛIПЕНЧУК
Райдуга кохання
Наче тисяча літ,
Для закоханих день –
Це почався політ
Поєднання імен.
Ще недавно вони
Одинокі були,
Дожидались весни
І розмов не вели.
День чудовий настав,
Як за руки взялись,
Він і вічністю став
Ось тепер, не колись.
Стали поруч вони
І озвалась луна,
Чути запах весни –
Обручає вона.
Віталій САЙНЧИН
Чому?
Задумалися верби над водою,
Ставок, мов зачарований, заснув.
Чому так пізно стрілися з тобою,
Скажи мені: чому, чому, чому?
Неждана зустріч не дає спокою,
Вертає мене в юність чарівну.
Навіщо знов зустрілися з тобою,
Скажи мені: чому, чому, чому?
Пізнав я радощі кохання і тривоги,
І першу заціловану весну.
Та доля розвела наші дороги.
Скажи мені: чому, чому, чому?
Та зустріч сколихнула мою душу,
Про тебе згадку в серці пронесу.
Я знов кохати і страждати мушу,
Скажи мені: чому, чому, чому?
Хоч голова вже білим снігом вкрилась,
Та почуття не змірять глибину.
Скажи, чому так пізно ми зустрілись,
Скажи мені: чому, чому, чому?
Усі ліричні поезії придністровських авторів сповнені неповторним ніжним почуттям кохання, коли взаємним, а коли нерозділеним, коли світлим, а коли й болючим, та у будь-якому разі – напрочуд реальним.
Неповторно і своєрідно сказано про це надзвичайно сильне людське почуття у творчості фактично кожного поета, про що свідчать ці прекрасні літературні шедеври, створені їхнім талантом. У кожному творі – своя історія, свої переживання, свої мрії та бажання, своя доля. Кожен вірш зворушує, нагадує читачеві щасливі чи гіркі моменти його власної історії кохання.
Ніжність і задушевність, динаміка та нестримна сила почуттів притаманні інтимній ліриці. «Невесело на світі жить, коли нема кого любить», – писав Тарас Шевченко у своїй поемі «Княжна». Зовсім по-іншому, з притаманним тільки їй відчуттям всесвіту, передає свої почуття Ліна Костенко: «Моя любове! Я перед тобою. Бери мене в свої блаженні сни».
Кожна людина повинна побудувати у своєму серці «храм любові». Якщо збудувала, то цей «храм» треба зберегти, а це набагато складніше. Український філософ, богослов, педагог і поет Григорій Сковорода писав: «Спочатку ти сам маєш полюбити, щоб тебе могли полюбити інші… Любов виникає з любові…»
Кохайте і будьте коханими! Кохання творить з людьми чудеса. А окрилена любов’ю людина здатна на творчість. Упевнена, що навіть той, хто не вважає себе поетом, має у своєму потаємному щоденнику хоча б один вірш про СВОЄ КОХАННЯ.
Галина КРИЖАНIВСЬКА.