Минуло вже 29 років, але коли настає день 19 червня, радість літнього тепла затьмарює печаль серця

Захисник республіки

У пам’яті придністровського народу події 1992 року завжди поставатимуть з болем. З Павлом Вакулою я знайомий недавно, однак за цей час він вразив мене патріотичністю і любов’ю до нашої Батьківщини. Він брав участь у захисті ПМР від молдовської агресії у 1992 році.

Народився Павло на Одещині в 1971 році, а вже через один рік сім’я переїхала жити до Тирасполя, де він закінчив середню загальноосвітню школу № 5. Поєднати свою долю з кар’єрою військовослужбовця хлопець вирішив, вступивши до Орджонікідзевського вищого військового командного училища імені С. М. Кірова. Однак обставини склалися так, що треба було повертатися до Тирасполя.

Тут Павло закінчив середнє професійне технічне училище № 5 ім. Ю. О. Гагаріна, здобувши професію токаря-розточувальника. Потім працював у службі охорони в Тираспольському швейному училищі. У березні 1992 року Павло Вакула поверстався до Чорноморського козацького війська. Під час збройного конфлікту з Молдовою він воював на Бендерському і Кошницькому напрямках.

На фото, зробленому вранці 1 травня 1992 року біля Кошницької розвилки, козак разом зі своїми бойовими товаришами – Олександром Шурубою і Сергієм Леонтьєвим. «Я чудово пам’ятаю цю мить. Ми готувалися до бойової операції. За кілька годин ми з хлопцями підірвалися – у наш бліндаж влучила міна. Врятувало мене від смерті те, що я залишив бліндаж всього за кілька хвилин до вибуху», – розповів він. Під час цього нападу його командир Юрій Козловський втратив ногу, товариш Сергій Драмарецький – ногу і руку. Віталій Лисий, якого, на жаль, уже немає в живих, позбувся ока.

У Павла Вакули є нагороди за участь у подіях 1992 року: медаль «Защитнику Приднестровья», козацький хрест «За оборону Приднестровья» і орден «За Веру, Волю и Отечество». «Хрестом мене відзначили в 1992 році в нашому Будинку офіцерів. Орденом –у 1993 році на козацькому колі в Москві», – поділився захисник республіки.

Багато часу минуло від тих трагічних подій, однак Павло Вакула зі своїми бойовими товаришами щороку 19 червня збираються, щоб ушанувати пам’ять загиблих придністровських воїнів. «Ми їдемо з Тирасполя в Бендери, щоб покласти квіти на мосту і біля Школи боротьби та боксу», – зазначив він.

Нині Павло Вакула працює вчителем історії у Спеціальній (корекційній) загальноосвітній школі-інтернаті для дітей з вадами слуху. У своїй викладацькій діяльності він завжди слідкує за новими методичними розробками в царині історії та намагається їх застосовувати на своїх заняттях. На його думку, події 1992 року назавжди залишаться в серцях придністровців, оскільки завдяки героїзму простих людей вдалося відстояти незалежність нашої держави.

Олександр   ЗАЙЧУК.