В анналах історії Всесвітнього календаря свят є цікава глава. На початку ХІХ століття в штаті Вашингтон (США) в сім’ї американського фермера Вільяма Смарта, в якій росли п’ятеро дітей, сталася трагедія. Під час чергових пологів померла його дружина Еллен Вікторія, залишивши чоловіка з шістьма дітьми на руках. Містер Смарт, взявши на себе роль обох батьків, знехтував усім заради виконання свого батьківського обов’язку, виростив і виховав прекрасних дітей, гідних громадян країни.
Через роки, в 1910-му, старша дочка Вільяма Смарта, місіс Сонора Додд, вирішила, що повинна неодмінно висловити любов і вдячність своєму батькові й дати можливість усім американським сім’ям вшановувати своїх батьків. Вона написала звернення до місцевої влади з проханням заснувати День батька. Її підтримали. Дуже швидко свято стало популярним у всіх штатах США. Та це був тільки початок.
Національним святом цей день за океаном став у 1966 році, коли президент США Ліндон Джонсон підписав указ про встановлення Дня батька. Датою вшанування стала третя неділя червня. До 2010 – 2012 рр. свято почали відзначати 45 держав, у тому числі Україна і Білорусь. Росія – з 2014 року, щоправда, тут воно ще не стало офіційним, проте з кожним роком завойовує все більшу популярність. Цьогоріч росіяни відзначать День батька 20 червня.
Супертато
Уже не від однієї жінки я чув: «Тільки після пологів я дізналася, за кого вийшла заміж». Саме з цієї фрази починається більшість сумних історій про розлучення, розбиті серця і покинутих дітей. Як вибрати чоловіка один раз і на все життя? Чи можна розпізнати хорошого чоловіка і відповідального батька ще на перших побаченнях? Яким повинен бути сучасний супертато? Про все це я вирішив запитувати не жінок, а чоловіків. Тих, кого, на мою думку, можна назвати супертатами.
Мій сьогоднішній герой – Микола Бірюков. Про те, що переді мною супертато, я зрозумів після того, як він, перебуваючи в класичній чоловічій компанії, де були й пиво, і солоні горішки, посварив одного завзятого «домостроївця», заявивши, що зміна дитині підгузка – зовсім не подвиг, за який чоловікові треба поставити пам’ятник посеред кімнати, а явище саме собою зрозуміле. I продовжив, дивлячись в очі сторопілому опонентові: «Для чоловіка поміняти синові памперс – це не лягти на амбразуру. Як може бути інакше? Це ж твій син! Я ще на початку свого знайомства з Тетяною (нинішньою дружиною – П. О.) відразу сказав їй, що дітьми ми будемо опікуватися тільки разом».
Під час нашої довгої довірливої бесіди з Миколою я весь час чув на все його особисту «чоловічу» точку зору, яка змусила мене навіть пару разів розчулитися. Адже великий і сильний чоловік, який любить своїх дітей і так проникливо розповідає про своє батьківство, – це дуже зворушлива картина.
– Чим стало для Вас, Миколо, народження першої дитини?
М. Б.: Народження дитини до того, як я став батьком, було для мене чимось світлим – за гранню мого пізнання. Було відчуття, що діти виводять на якийсь новий вищий рівень розвитку. Я розумів, що, коли вони народяться, все моє життя зміниться, і чекав цього з побожним трепетом. Перша дитина у нас була запланованою, ми як відмінники готувалися: пили вітаміни, ходили по лікарях, на різні курси, вивчали, як треба вираховувати кількість молока. Таня провела ціле маркетингове дослідження з пологового будинку і зібрала з собою на пологи стільки речей, як ніби ми переїжджали на нове місце проживання.
Курси з підготовки до материнства (на жаль, для батьків нічого такого не проводиться), які ми з Тетяною акуратно відвідували в спорткомплексі «Шериф», мене тільки ввели в оману. Як грамотна людина з університетською освітою, я не міг зрозуміти, навіщо нам розповідають стільки зайвого, навіщо це все взагалі нам потрібно. А потім народився Денис, і почалися кошмари. Перші півроку він тільки кричав, майже зовсім не спав, і це було для нас справжнім викликом. Мені здавалося, що так поводяться всі діти. Коли я приїжджав на роботу після безсонних ночей і бачив там інших молодих батьків, я особисто тиснув руку кожному з них тільки за те, що вони доїхали до роботи. У якийсь момент ми найняли няню, тому що відчули, що просто помремо від недосипу, якщо терміново не почнемо вживати якихось заходів. Тепер ми справляємося з трьома дітьми без нянь, але тоді це була життєва необхідність. Тільки після народження третьої дитини ми зрозуміли, що всі діти різні, деякі сплять дуже міцно і не плачуть 24 години на добу. Наш третій син – це подарунковий варіант.
Побувавши батьками дуже різних дітей, ми з Тетяною ще сильніше зміцнилися в думці, що все, чого нас навчили на курсах молодих батьків, марно. I ми захотіли поділитися своїм реальним життєвим досвідом з молодими батьками, які хочуть знати, що насправді їх чекає після пологів. Саме з батьками, тому що віримо, що все більше мам і тат хочуть разом ростити й виховувати своїх дітей. Нині міркуємо над тим, як це здійснити.
На сьогодні ми живемо гармонійно, майже ідеально, але так було не завжди. Були на нашому сімейному шляху і невдачі. Звичайно, через Таню (сміється – П. О.). А якось ми навіть розлучилися на кілька місяців за її ініціативою. Однак вона схаменулася, подумала і прийняла правильне рішення (знову сміється – П. О.).
Я вважаю, що як чоловікові мені потрібно відповідати в родині за найбільш принципові речі. З дружиною потрібно радитися, але приймати рішення треба самому, тому що і відповідальність повинна бути на чоловікові. Однак, за багато речей у нашій родині відповідає Тетяна, а дітьми ми займаємося спільно.
Повторюся, ще в період залицянь я їй казав, що коли у нас будуть діти, я хочу, щоб ми все робили разом. У нас є знайомі, які живуть за концепцією «чоловік заробляє гроші, а жінка виховує дітей». Нам їх дуже шкода, тому що коли турботи про дітей покладаються тільки на жінку – це неправильно. У дитини повинні бути мати й батько. А якщо дитина 90 % часу проводить з матір’ю, то, виходить, що батька в сім’ї ніби й немає. Більш того, всі вважають, що чоловік втомлюється, а жінка вдома відпочиває. Так от, щоб ви знали, діти – це як три роботи. Я проводжу з ними багато часу і знаю, про що говорю, на відміну від чоловіків, які цього ніколи не робили.
Філософія батьківства
– Миколо, розкажіть про свою філософію батьківства.
М. Б.: Мені подобається, що у нас з дітьми вже є спільні ритуали. Наприклад, перед сном ми по черзі гладимо їх по спині – через це вони відчувають підтримку батьків. Під час такого контакту я повторюю: «Я великий, а ти маленький, я даю, а ти береш. Якби з усіх діток на світі мені дали вибрати першого синочка, я вибрав би тебе, Денисе. Ми з мамою тебе дуже любимо, цінуємо. Я тебе дуже люблю, я тобою пишаюся, ти хороший син, брат, онук, людина». Я підкреслюю досягнення дитини за цей день, його хороші вчинки. Називаю й погані, якщо такі були, додаючи, що все одно його люблю.
Ще у нас був вечірній ритуал зі свічкою. Ми сідали в темній кімнаті всі разом за стіл, запалювали свічку і передавали її одне одному. Причому той, у кого свічка, розповідав, що хорошого у нього відбулося за день. Iноді діти так захоплювалися своєю розповіддю, що дорослі мало не засинали за столом.
Таня глибоко вивчає тему батьківства і каже, що в родині з боку мами повинні бути всесвітня любов і всеприйняття, тобто потрібно все приймати таким, як воно є, і до всього ставитися з позитивом. Наш Данило добре висловив це фразою: «Ти мене любиш, навіть коли я хуліганю». Батько ж повинен відповідати за створення і дотримання меж поведінки дитини.
Проте ми не стримуємо свободу вибору і самореалізації наших дітей, але є фіксовані правила, спрямовані, в першу чергу, на їхню безпеку. Я стежу за їх виконанням. Спочатку я намагаюся поговорити з дитиною, пояснити, що було в її поведінці погано, чому ми нею не задоволені. Це як попередження, дитині важливо усвідомити ситуацію, попросити вибачення. Якщо малюк відмовляється вибачатися, вередує, я даю йому час для осмислення того, що він накоїв – даю стільки хвилин, скільки йому років. Після цього я ще раз запитую, чи готовий він визнати свою неправоту і вибачитися. Зазвичай це виявляється досить дієвим засобом.
Звичайно, у нас, як у всіх батьків, бувають зриви. Однак агресія завжди свідчить про те, що щось не так з батьком, а не з дитиною. Крик не допомагає у вихованні абсолютно ніяк. I причини цього не в поведінці дитини, а в батьківській втомі, безпорадності й різних інших нюансах. Якщо батько може впоратися з причинами в собі, йому і з дитиною вдається домогтися взаєморозуміння. Iноді я вибачаюся перед дітьми. Мені це важко дається, але я вважаю, що перед дітьми треба вміти визнавати свою неправоту.
Таня росла без батька і не знала, що таке повна сім’я. Вона завжди говорить: «Я не знаю, чи нормально те, що ти робиш, чого я повинна від тебе чекати як від чоловіка і батька наших дітей». Тому вона так ретельно вивчає всю цю літературу з виховання, а також психологію. Тетяна – чудова дружина, тому що вона не замовчує проблеми, мені не потрібно вгадувати, що їй не сподобалося. Ми багато проблем обговорюємо. Краще домовитися, ніж скандалити й докоряти одне одному.
Ми з дружиною вважаємо, що у нас не троє, а четверо дітей, і перша дитина – це наші стосунки. Саме тому ми завжди знаходимо час, щоб поговорити віч-на-віч.
Суспільство нині пред’являє батькам завищені вимоги: ви повинні те, зобов’язані це і за багато чого ще відповідаєте. Мені здається, батьки повинні намагатися донести до дітей якісь основні цінності, а в іншому рівень їхнього впливу на життя дитини не слід переоцінювати. Батьки мають бути готові до того, що діти виростуть і житимуть своїм розумом, своїм життям. Як мудро і правильно сказав Конфуцій: «Краще видовище на світі – твоя дитина, яка впевнено йде дорогою життя після того, як ти показав їй шлях».
Як стати супертатом?
– Що Ви порадили б тим батькам, які хочуть стати супертатами?
М. Б.: По-перше, нічого не бійтеся, адже все необхідне для батьківства закладене у вас на генетичному рівні: любов до дітей і бажання створити щасливу сім’ю допоможуть вам знаходити правильні рішення у виховному процесі. По-друге, навчіться нікого не слухати, навіть таких «досвідчених» татусів, як я. Довіряйте своїй інтуїції. Пам’ятайте, що у світі немає ідеального рецепту «ідеального виховання».
Щоб заслужити любов своїх дітей, боріться за любов до вас вашої дружини, бо саме вона – ключ до успіху у стосунках з ними. Завоюйте її повагу і любов, без цього у вас не буде повного контакту з дітьми. Виховуючи їх, навчіться з жінкою стримувати пориви своєї любові – ніщо так не цінується мудрецями, як помірність. Запам’ятайте, надмірний прояв любові до дітей, вседозволеність і потурання їм не принесе абсолютно ніякої користі виховному процесу.
Після народження першої дитини відразу плануйте другу, це перемкне вашу увагу на немовля, що в результаті поліпшить психологічний розвиток першої. Дітей має бути парне число. Моя рекомендація така – майте мінімум чотирьох дітей, це, в моєму розумінні, створить здорове середовище для їхнього повноцінного розвитку. I не дивіться на дітей як на розвагу чи іграшку. Не прагніть зробити дитину заручником ваших фантазій, занурюючи її в безтурботне життя. На мій погляд, дитинство, отроцтво – це не час відпочинку, а пора навчання, пора набуття навичок.
Дитина приходить у цей світ, щоб стати успішним творцем. Дайте своєму майбутньому творцеві всі необхідні для цього сили, щоб одного разу, побудувавши своє щасливе життя, він міг оглянутися назад і сказати вам спасибі.
Буду радий, якщо мої слова комусь допоможуть. Не кожна людина здатна бути корисною навіть самій собі. Iнша може принести користь собі та своїй родині. Третя настільки сильна, що крім себе і сім’ї, здатна принести користь друзям, родичам і всьому близькому оточенню. Та є люди, чия сила настільки велика, а розум такий проникливий, що, облаштовуючи власне життя, вони підіймають на ноги цілі народи, змінюють хід розвитку історії, впливають на підвалини й цивілізацію.
Ким станеш ти, залежить тільки від тебе. Прагни бути найсильнішим. Від того, яку силу ти зможеш накопичити у своєму розумі й тілі, залежить майбутнє всього людства. Тепер, коли ти знаєш про це, перш ніж зробити будь-який вчинок, завжди пам’ятай, як і чим визначається справжня сила людини.
I ось ще цікаві факти про батьківство (Микола простягає мені аркуш паперу з текстом – П. О.), а раптом газета це надрукує.
Цікаві факти про батьківство
– У середньому європейці стають батьками у 29 років, у країнах СНД цей вік становить 20 років, а в Індії – 19.
– Медики вважають, що кращий вік чоловіка для зачаття дитини – до 35 років.
– Психологи вважають, що у чоловіків після 45 років шансів на успішне зачаття дитини втричі менше, ніж у 35-річних. Однак батько старшого віку уважніше і ніжніше ставиться до своїх дітей, ніж молодий: серйозніше займається їхнім вихованням, краще дбає про майбутнє свого потомства.
– Педагоги вважають, що дітей у віці до 8 років краще виховує мама, а з 8 до 17 років – тато.
– Любов батька сильніше впливає на добропорядність дитини в майбутньому.
– Як правило, від тата дитині дістається його зріст, а від матері – її вага.
– З історичних джерел відомо, що полководець Чингісхан мав чотирьох офіційних синів і близько 1 000 дітей, народжених поза шлюбом.
– За дослідженнями соціологів 50 % дітей світу зростають без батьків.
– У День батька у світі заведено дарувати татам подарунки, найпоширеніший з яких букет червоних троянд. Померлим батькам діти приносять на могили букети білих троянд.
Iгор ШЕВЧЕНКО.