Черговий гість рубрики «Експертна думка» – Аліна ДИМИТРЮК, політолог, викладач кафедри політології та філософії факультету державного управління
і соціальногуманітарних наук ПДУ ім. Т. Г. Шевченка.
21 липня 1992 року було підписано Угоду «Про принципи мирного врегулювання збройного конфлікту в Придністровському регіоні Республіки Молдова». Один із пунктів цього документа констатував початок спільної миротворчої операції за участю російського, придністровського та молдовського військових контингентів. Яке значення мала ця операція для сторін, залучених до конфлікту?
– Початок миротворчої операції ознаменував завершення «гарячої» фази збройного конфлікту, яка тривала майже п’ять місяців. Миротворча місія певною мірою гарантувала неможливість його повторення у збройній формі. На жаль, сам конфлікт досі не врегульовано, він перебуває у гострій фазі. Водночас протистояння перейшло з військової площини в економічну, соціальну та гуманітарну.
Для Придністров’я початок миротворчої операції означав також можливість продовження державного будівництва в умовах, що склалися після укладення миру. Для цього було запроваджено механізм захисту від зовнішніх загроз, який забезпечує внутрішню стабільність. Таким чином, ще у 1992 році миротворчість стала частиною культурного коду придністровців, нашою спільною цінністю.
Ми миролюбний народ, народ-миротворець, який не сприймає вирішення спірних питань силовим шляхом. Ми увібрали цю цінність, виросло кілька поколінь, для яких прагнення миру стало визначальним чинником та органічною потребою. Той, хто пройшов через війну, особливо цінує мир.
Принцип вирішення конфлікту виключно мирним, політичним шляхом, за столом переговорів, ми пропагуємо й на міжнародній арені. Це особливо актуально, оскільки людство живе у світі, який роздирають різноманітні конфлікти. Вони мають як міждержавний, так і локальний характер. Тому мир у нашій республіці – це найвища цінність.
Існує поширена думка про унікальність нашої операції. У чому вона полягає?
– Перший фактор – її тривалість: вона є довготривалою та стабільною.
Другий пов’язаний із балансом сил у тристоронньому форматі, який зберігається вже 34 роки. Сторони, які воювали одна проти одної, – Молдова та Придністров’я, – разом із Росією забезпечують мир і безпеку для населення на обох берегах спільної річки. Усі учасники миротворчої операції усвідомлюють відповідальність за збереження миру, який, як свідчить історія, нерідко буває крихким.
Третій фактор – підтримка населення. Це важлива складова ефективності миротворчої місії у цій частині земної кулі. Про це свідчать результати соціологічних опитувань, які неодноразово проводилися протягом цих років. У нашій республіці останнє відбулося у квітні цього року: було опитано близько півтори тисячі респондентів, 82 % з яких висловилися за продовження миротвор-
чої місії. Характерно, що соціологи опитували здебільшого молодь.
Вважаю, що досвід миротворчої операції, яка триває майже 35 років, міг би бути використаний в інших гарячих точках, де відбуваються конфлікти різного характеру. Ефективність придністровської операції полягає в тому, що тут не стріляють, не відновлюються збройні зіткнення, а населення почувається в безпеці.
Що цьому сприяє?
– Важливим принципом функціонування механізмів миротворчої операції є ухвалення рішень на основі консенсусу в межах Об’єднаної контрольної комісії (ОКК), яка керує миротворчими процесами та в якій на рівних засадах представлені три сторони: Молдова, Придністров’я і Росія. Пошук компромісів і досягнення взаємоприйнятних рішень щодо проблемних питань дають змогу зберігати мир і стабільність та забезпечувати безпеку.
Самі по собі статті Московської угоди від 21 липня 1992 року не гарантують цього. Важливо те, як вони реалізуються на практиці, наскільки сторони зацікавлені в дотриманні букви й духу підписаного документа та наскільки ефективно працюють механізми миротворчої операції. Однак найважливіше – усвідомлення всіма того, якою високою може бути ціна повернення до збройного протистояння.
Саме тому ні в кого не повинно виникати спокуси зруйнувати цей механізм. Хоча молдовська сторона протягом останніх кількох років неодноразово заявляла на офіційному рівні, що нинішній формат миротворчої операції вичерпав себе і його необхідно замінити місією цивільних спостерігачів.
Чим може загрожувати переформатування миротворчої операції?
– Представники офіційного Кишинева говорять не про вдосконалення чинного механізму, а про його руйнування, а це неприйнятно. Неприпустимими є односторонні дії без попереднього обговорення відповідних пропозицій усіма зацікавленими сторонами. Публічно озвучуються різні сценарії зміни формату МО з вигодою для Молдови. Тому ці заяви можна охарактеризувати як такі, що мають суто політичний і популістський характер.
Однак не можна забувати, що Угода 1992 року має й інших підписантів, які не погоджуються з переформатуванням чинної операції. Якщо ж формат змінюється, то фактично порушуються самі принципи та логіка досягнутих домовленостей, зокрема їхній консенсусний характер.
Необхідно пам’ятати, що сучасний світ ґрунтується на різноманітних домовленостях, яких потрібно дотримуватися, а також на нормах міжнародного права.
Мир, що встановився в нас, – це не меблі, які за бажанням можна переставити на інше місце. Існують «несучі стіни» – основи, на яких усе тримається. Якщо вони руйнуються, одразу виникають і соціальні ризики, адже миротворча місія вже давно стала невіддільною частиною нашого повсякденного життя. Різка зміна формату операції сприймається як загроза звичному життю на ментальному та психологічному рівнях, причому не лише в Придністров’ї, а й у Молдові.
Головний критерій будь-яких змін у цій сфері – те, наскільки вони здатні забезпечити безпеку та привести до позитивного результату.
Існують побоювання, що молдовська сторона може взагалі вийти з Угоди «Про принципи мирного врегулювання збройного конфлікту в Придністровському регіоні Республіки Молдова».
– І що тоді? Повернення до минулого, юридичний вакуум, спричинений відсутністю міжнародного документа, який регулює питання миру та безпеки на берегах Дністра. Такі дії належать до категорії «руйнувати, а не будувати». Чинний механізм свого часу був створений професіоналами й експертами, зацікавленими в тому, щоб не проливалася кров. Зруйнувати його, не запропонувавши натомість альтернативи, – це необачний крок.
Необхідно також пам’ятати, що миротворці дають політикам можливість вести переговори в умовах миру. Документами, які регулюють діяльність миротворчого механізму, передбачено, що миротворча операція може бути припинена лише після остаточного врегулювання політичного конфлікту між ПМР і РМ.
Не можна забувати, що цей формат – це ще й можливість для Придністров’я налагоджувати відносини та спілкуватися з іншими країнами й міжнародною спільнотою. Ми є де-юре визнаною стороною переговорного процесу, а отже, учасником міжнародних відносин. Такий статус нам надали гаранти, посередники та спостерігачі переговорного процесу у форматі «5+2».
Упродовж понад трьох десятиліть чисельність тристороннього миротворчого контингенту скорочувалася. Чи може це якимось чином вплинути на стабільність у зоні безпеки?
– Цей фактор не є визначальним. 34 роки тому, встановлюючи кількісний склад тристоронніх миротворчих сил, сторони виходили з того, що гаряча фаза збройного конфлікту щойно завершилася. Нині МО підтверджує свою ефективність, тому силова складова миротворчих сил, їхній чисельний склад були зменшені.
Миротворці успішно виконують своє головне завдання – не допустити відновлення збройного конфлікту. Якщо ці сили забезпечують мир і стабільність, а миротворча операція сприяє проведенню політичних переговорів, то їхньої чисельності достатньо.
