Про трагічні долі репресованих у день їхньої пам’яті нашій молоді розповіли у головному виші республіки. З публічною лекцією виступив старший викладач кафедри історії факультету державного управління та соціально-гуманітарних наук Ігор Четвериков.
ЦЕ НАША ІСТОРІЯ, ЯКОЮ Б ВОНА НЕ БУЛА
Сьогодні виповнюється 109 років…, а от як назвати цю історичну подію – це ще питання. Одні називають її Великою Жовтневою соціалістичною революцією, інші – жовтневим переворотом. У різні часи ставлення до неї теж було різним: у радянські – шанобливе, у пострадянські – критичним. Однак, як би хто не інтерпретував те, що сталося 25 жовтня (за старим стилем) 1917 р., неможливо заперечувати, що саме ця влада розгорнула репресії проти власного народу, записавши деяку його частину у «класові вороги». Це вилилося у «великий терор» 1937-1938 рр., ГУЛАГ, переслідування дисидентів.
18 жовтня 1991 р. депутати Верховної Ради РРФСР прийняли Постанову «Про встановлення Дня пам’яті жертв політичних репресій». Було визначено проводити пам’ятні заходи 30 жовтня.
НЕВИННО УБІЄННІ
Хвиля політичних репресій 30-х років накрила і МАРСР. У зверненні до жите-
лів республіки це наголосив і Президент Вадим Красносельський:
«Цього дня ми згадуємо тих, хто зазнав політичних репресій, став жертвою переслідувань і терору за свої переконання. Це був час, коли в суспільстві панувала тотальна недовіра, відбувалися масові арешти, розстріли, висилки до таборів.
Кількість безневинно репресованих вражає масштабами, щорічно на території Придністров’я знаходять нові поховання. Наш обов’язок – пам’ятати про жертви, ніколи не забувати про тяжкі наслідки, яких завдають політичні репресії, боротьба з інакодумством. Необхідно докласти всіх можливих зусиль, щоб трагічні події тих страшних років ніколи не повторилися знову… Вічна пам’ять жертвам політичних репресій».
Слова Глави держави підтверджуються скорботними цифрами втрат, що пролунали під час відкритої лекції Ігоря Четверикова. Їй передував жалобний мітинг. Викладачі та студенти ПДУ вшанували пам’ять жертв політичних репресій хвилиною мовчання, поклали квіти до меморіальної дошки, розміщеної на фасаді будівлі вишу. На ній увічнено імена перших п’яти керівників Молдавського педагогічного інституту (нині ПДУ), розстріляних у 1937-1938 роках. Поминальну службу відправив протоієрей Микита Заверюха.
ЗНИКЛІ СВІТИ, АБО ПОШУКОВА РОБОТА – ОБОВ’ЯЗОК ПЕРЕД МИНУЛИМ
Робота з ідентифікації загиблих, з їх перепоховання біля бастіону Святого Володимира Тираспольської фортеці розпочалася 1990-го. Приводом стало виявлення людських останків під час реставраційних робіт. На деякий час вони були припинені, а знову відновилися 1994-го, коли на цьому місці було виявлено останки ще 400 тіл. Найбільш масштабними були роботи з ексгумації, що почалися 2017-го. Вони тривали впродовж шести років. Бастіон Святого Володимира і зокрема пороховий льох знову почали упорядковувати, щоб реставрувати важливий історичний об’єкт (це єдине, що вціліло від фортеці Серединної, яка понад 230 років тому дала початок місту). Під час цих робіт знову почали знаходити людські останки. Стало очевидно, що раніше було перепоховано лише невелику частину розстріляних.
До археологів та істориків приєдналися члени молодіжної організації «Спадкоємці Перемог», які вважають цю діяльність особистим обов’язком перед минулим. Проводити пошукові роботи було тяжко і фізично, і морально.
«Стан учасників пошукової групи від побаченого, почуття юнаків і дівчат, які тільки починають жити, складно передати словами. Намагалися абстрагуватися, працювали без права на емоції. Були моменти, коли хотілося опустити руки. Багато з них не витримували емоційного навантаження, покидали роботу, кістяк же залишався», – зазначив лектор.
Учасники розкопок дістали усіляку підтримку Глави держави. Вадим Красносельський із самого початку підтримав ідею відновлення історичної справедливості щодо безвинно постраждалих жертв масового терору 30-х років ХХ сторіччя.
З 2017 р. по березень 2023 р. було викопано й досліджено 60 розстрільних ям, ексгумовано та досліджено більшу кількість людських останків. За весь період відшукувань було виявлено 4 950 останків тіл громадян МАРСР, убитих під час репресій, 4 300 з яких були упізнані. Територія бастіону була досліджена практично на 100 %. Багатьох із тих, хто «випив одну гірку чашу», вдалося ідентифікувати, відновити імена, прізвища, причину розстрілу і навіть знайти родичів понад 90 % ексгумованих.
Це були керівники підприємств, військові, представники інтелігенції, колишні члени опозиційних партій, голови колгоспів та рядові селяни, робітники, духовенство, миряни. Характерно, що більшість із них була заарештована за сфабрикованими доносами. Після завершення робіт усіх перепоховали на розміщеному тут же меморіалі жертв політичних репресій або в рідних населених пунктах (Карманово, Рашків). Отже, було виконано християнський обов’язок перед убитими, які останнє, що бачили в житті, – це бастіон.
Тому й видану за підсумками роботи книгу назвали «Ім’я на камені. Останній бастіон». На 130 сторінках розміщені імена розстріляних на території Тираспольської фортеці. І такі книги потрібно читати, оскільки про ті страшні події «все, що потрібно – це пам’ятати, щоб цього ніколи не сталося знову». Таку рекомендацію дав студентам Ігор Четвериков.
«Наша історія – смугаста. У ній є світлі й темні плями. Обов’язок істориків, архео-
логів, архівістів розповісти правду, якою б вона не була», – констатував він.
ВНЕСОК АРХІВІСТІВ
Значний обсяг дослідницької роботи, присвяченої періоду 1930-х, у межах проекту «Меморіал» проводять співробітники Державної служби управління документацією та архівами. Оброблення архівних документів необхідне для створення бази даних щодо політичних репресій у МАРСР. Архівісти, зокрема, підготували до зберігання акт про виконання вироку над засудженими до найвищої міри покарання – розстрілу, датований 30 жовтня 1937 р. Цей документ було передано на зберігання до ЦДА краєзнавцем, членом Асоціації жертв політичних репресій Людмилою Алфер’євою.
Він був оцифрований і нині представляє електронну копію так званого «розстрільного списку». Унікальність документа полягає в тому, що він дає змогу реконструювати частину загальної картини того складного та неоднозначного історичного періоду. Йдеться, зокрема, про розстріл 15 осіб, прізвища яких свідчать про належність їх до німців, які проживали на території німецьких поселень у МАРСР.
КОЖНА ЦИФРА – МІНУС ОДНЕ ЖИТТЯ
Точну кількість тих, що зазнали політичних гонінь, і розстріляних у 1937-1938 роках ніколи не встановити. Але й ті, що є, шокують: як свідчать архівні дані, від половини до двох третин заарештованих за політичними статтями ці два роки засуджувалися до найвищої міри покарання. Лише 1937 року із 790 665 засуджених радянських громадян 353 074 були розстріляні, 429 311 – направлені до таборів. Пік розстрілів припав на 1938 рік. Якщо загальна кількість репресованих за політичними статтями помітно зменшилася (554 258 осіб), то розстріляних виявилося значно більше, ніж направлених у табори (328 618 і 205 509 відповідно). Та навіть якби було загублено лише одне життя – це теж трагедія. Тоді яке буде доречним слово, коли йдеться про сотні тисяч людей.
Неможливо уявити, але на розстріли «ворогів народу» встановлювалися квоти, які згодом, знову ж таки, як свідчать історичні документи, перевищувались у кілька разів. Фактично це були позасудові розправи, коли рішення виносилися так званими «трійками», «двійками» республіканського та обласного рівня. Без жодних вагань жертвам політичного терору пред’являли зраду Батьківщині, шпигунську, диверсійну, шкідницьку діяльність, належність до нереальних націоналістичних і повстанських організацій. Тираспольські в’язниці були переповнені заарештованими «до країв», через що їхнє керівництво просило вищі інстанції прискорити розгляд справ. На практиці ж це призводило до винесення смертних вироків, що звільняли нові місця в камерах.
Загальна кількість жителів МАРСР, розстріляних у Тирасполі з серпня 1937-го до середини листопада 1938-го, становить 4 784 осіб (1937 – 1 910, 1938 – 2 874). Однак і в цих, начебто, точних цифрах немає абсолютної впевненості, багато дослідників схильні стверджувати, що вони занижені. Та навіть якщо було загублене одне життя, це цілий зниклий світ.
